Становище українських аероклубів подібне до відомої пісні американських льотчиків часів Другої світової війни: "Летимо на чесному слові й на одному крилі..."
"Не можна купити відчуття, коли летиш... і на кілька годин стаєш володарем всесвіту" (Екзюпері)
У дитинстві і юності чимало моїх ровесників, які народилися у 50-60 роках минулого століття, мріяли стати льотчиками. А після 12 квітня 1961 року, коли Юрій Гагарін уперше облетів земну кулю, а космонавтика в тодішньому Радянському Союзі стала своєрідною релігією, бажаючих "відірватись від землі" було сотні тисяч.
Особливо рвалися в небо юнаки (до таких належав і я), які виросли поблизу аеродромів чи льотних містечок. Над нашими головами чи не щодня ревіли мотори літаків, а небо вкривалося білими квітами парашутів.
Але ми дорослішали, і доля вносила свої корективи. Із трьох класів випускників Городоцької СШ №2 тільки один юнак пов'язав своє життя з великою авіацією, решта ж стали земними "гречкосіями". ...»















