Олесь Гончар: молодече обличчя й ... пошарпані нерви

"Прапороносців" забути чи пам'ятати?

У Львівській організації Національної спілки письменників України відбувся "круглий стіл" з нагоди 90-річчя від дня народження Олеся Гончара. Чимало старших представників пера знали зблизька цього письменника (постать якого є досить суперечливою), зберігають його листи та інші реліквії. Про що ж згадували служителі Евтерпи й Каліопи? Адже відбулася вагома переоцінка цінностей у всіх сферах життя, у тому числі й літературі.

Він любив Україну й українців

Він став літератором і громадським діячем, очоливши Спілку письменників України, у дуже молодому віці. До старості виглядав дуже свіжо. Тож на портретах у підручниках з української літератури Олесь Гончар завжди молодий і вродливий. У роки Голодомору врятувався від смерті, знайшовши прихисток у свого дядька, який працював залізничником.

Написання роману "Прапороносці" Гончар розпочав одразу ж після війни. Сьогодні цей твір зі шкільної програми вилучено (учні читають "Собор"). Проте, на думку Левка Різника, багатолітнього голови Львівської обласної письменницької організації, який був знайомий із знаменитим прозаїком і є лауреатом премії імені Олеся Гончара, "Прапороносці" потрібно вивчати. І ось чому. Після війни українців звинувачували у зрадництві. Навіть у тодішньому кінематографі нашим землякам вкладали в уста кілька перекручених слів, щоби зобразити дурником, неодмінно старшиною в армії, якого весь час обдурюють.

- Олеся Гончара це не могло не хвилювати, - каже Левко Йосипович. - Тож у романі "Прапороносці" він змалював цілу роту гарних українців-вояків. Радянські ідеологи спершу цього не помітили, адже твір був талановитим. Кожна його частина, вийшовши у світ, отримувала Сталінську премію.

Тему вагомої ролі українців у другій світовій війні письменник продовжив також у романі "Людина і зброя". Але коли він показав цей твір Олександрові Твардовському, той жбурнув ним у автора, закричав: "Хіба воювали лише самі хохли?" - і відмовився друкувати роман.

Не випадковим був і "Собор". Читачі, студіюючи цей твір, захоплюються тими місцями, де письменник критикує комуністичних бонз. Але Гончар ставив перед собою важливішу мету - показати, що українські робітники прекрасно працюють за кордоном на всіх будовах.

І в "Зорі" - романі, на перший погляд, хвалебному, Олесь Гончар натякав, що з українців вийшло багато видатних людей, які своїми талантами живлять ту ж Росію.

Коли Спілка письменників порушила питання про відродження імені Маркіяна Шашкевича та відновлення його садиби, то не знали, як бути: звернутися з такою пропозицією до тодішнього керманича області - означало накликати на себе гнів і звинувачення, що хочуть повернути пам'ять про попа! І тоді ми звернулися до Олеся Гончара, який був членом ЦК. Завдяки йому садибу автора "Русалки Дністрової" було відновлено.

Чи все гаразд із головою у Хоми Хаєцького?

Заступник редактора журналу "Дзвін" Роман Дідула згадував, що Олесь Гончар був людиною прямолінійною і відвертою, він завжди висловлював свої думки у кімнаті, де було розміщено найбільше пристроїв для підслуховування. Тож радянські ідеологи знали, про що він думає, і часто викликали письменника "на килим" (дрібніші начальнички самі приїжджали до помешкання Олеся Терентійовича). І хоча він ніколи перед ними не схилявся й не тремтів, проте його нерви були знищені. Дружина Олеся Гончара, пораючись на кухні, дуже обережно прикривала каструлі покришками, але і це змушувало здригатися автора "Прапороносців".

Професор Любомир Сеник дотримується думки, що творчість Олеся Гончара була "тюремною", з-під палки, тож возвеличувати цього письменника аж ніяк не можна. Він розповів, що в одному музеї Угорщини є експозиція, присвячена терору 1956 року. Серед знарядь катувань там є зібрання книг різними мовами, а серед них і роман... "Прапороносці", який вважають окупаційним. Згадати б хоча героя твору Хому Хаєцького - він, за всіма підрахунками, мав пережити Голодомор, а тепер, потрапивши на страшну бійню Другої світової, дозволяє собі жартувати і взагалі не втрачає оптимізму. Тож мимоволі виникає запитання: "А чи все гаразд з головою у цієї людини?"

- До Олеся Гончара не можна ставитися однозначно, - зазначила голова обласної Спілки письменників Марія Якубовська. - Проте не викликає сумніву одне: він - унікальна особистість в українській літературі ХХ століття, а його твори залишаються актуальними й сьогодні. І "Тронка" ще довго, мабуть, скликатиме українців до єднання.

Леся БЕРНАКЕВИЧ

Довідка

Олесь Гончар народився 3 квітня 1918 року в селищі на околиці Катеринослава (сьогодні Дніпропетровськ). Закінчив місцевий університет, учителював, працював у пресі. В роки Другої світової війни зі студентської лави пішов добровольцем на фронт, де не розлучався з олівцем та блокнотом.

Лауреат двох державних (Сталінських) премій СРСР, Ленінської премії, Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, Герой соціалістичної праці, доктор Альбертського університету (Канада). Міжнародний біографічний університет у Кембриджі (Великобританія) визнав Олеся Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років". Твори письменника перекладені на 67 мов. Помер 14 липня 1995 року.