Їх плетуть до Великодніх свят у Буському районі

У деяких селах Буського району Львівщини збереглася традиція святити паску в кошиках не із лози, а зі... соломи. Це дуже гарні й витончені вироби. Унікальний вид народного ужиткового мистецтва розвинула тут родичка Леся Курбаса, мешканка села Гутиська Марія Коцупир (на жаль, уже покійна). Вона навчалась ремеслу аж у Варшавській академії мистецтв.

Особисте життя цієї дивовижної жінки не склалося, тому всю душу вона вкладала у свої неповторні витвори, а ще навчала унікального мистецтва сільських дівчат. Недарма майже всі жінки з Гутисьок та сусідніх сіл уміють плести вироби зі соломки.

Секретар Тур'янської сільської ради Ольга Завалій пригадує, як ще школяркою ходила "на науку" до баби Мані - так поміж собою вони називали Марію Коцупир.

- Вона була дуже душевною жіночкою, - розповідає Ольга Іванівна. - Завжди пригощала нас чаєм, сама сіяла жито, доглядала, збирала. Ми їй допомагали, по одній стеблині рвали - Боже борони, аби пом'яти стебло Плели кошики, рамки на портрети, скриньки для прикрас. До речі, свою я зберегла до сьогодні. Ми тоді були підлітками, і нам це дуже подобалося. Мама, пригадую, наказує: "Прийдеш після уроків - картоплю будеш збирати". А я з подругами до баби Мані біжу, немов на крилах, і про все забуваю.

Марія Коцупир продавала свої унікальні вироби за кордон, спілкувалася з художниками. Уміння вона зуміла передати наступним поколінням - сьогодні старшокласники сільської школи за свої вироби із соломки постійно отримують призові місця на обласних конкурсах ужиткового мистецтва.

До речі, в школі вже чимало літ працює гурток плетіння зі соломки. Очолює його учителька початкових класів Галина Таланчук. Колись Ольга Мамчур, послідовниця Марії Коцупир, показала їй основи плетіння: зубчики, різновид плетінки і стовпчик. А коли є фантазія, цього достатньо.

- Свій перший виріб, - розповіла нам Галина Богданівна, - зробила, коли була у декретній відпустці. Грошей бракувало, а мої діти дуже хотіли йти до церкви святити паску. Ось я і сплела їм кошичок, згодом подарувала його товаришці. Плетінням займаюсь уже дванадцять років, це дуже клопітка праця. Спочатку треба заготовити матеріал. Отож доводиться на зиму засівати жито. Коли навесні воно зазеленіє і зерно досягне молочної стиглості, все зрізаю, в'яжу сніпки. Коли гарна погода, розстеляю їх у садку й сушу, перевертаю час од часу. Процес сушіння триває два тижні. На сонці солома вибілюється, стає гарною, золотистою. Згодом кожне стебло розрізаю, прасую. Сама, мабуть, і не впоралась би, тому допомагають донька й син. Перед тим, як плести, замочую соломку на ніч в окропі. Наскладаю у кульок соломку й несу до своїх гуртківців - добре, що неподалік школи живу. Заготівля матеріалу нелегко дається, а діти за якихось дві години все "змітають". Плетемо свої вироби з мокрої соломки, щоби не ламалася. Часом, якщо дітям щось не вдається, прошу, щоби вдома повчилися. А вони приходять наступного разу і кажуть: "Мене мама весь вечір учила". У нашому селі дуже багато людей вміють плести, але просто цього не роблять...

Щоби навчитися цього унікального ремесла, передусім потрібно мати натхнення, бажання, а ще... багато соломи. Все інше прийде само. Учителька разом із дітьми робить розмаїті цукернички, підноси, хлібнички, скриньки, куманці (це така баклага, в якій тримають горілку чи інші напої), навіть окремі експозиції. А перед Великодніми святами вправляємося з кошичками...

У шкільному музеї оформлена чудова виставка виробів із соломки. Все це - твори вихованців Галини Таланчук.

Надія ШПАК