28 золотих, 17 срібних, 15 бронзових... Позаду - двадцять років спортивної кар'єри і 191 змагання. 207 разів вона була кращою з кращих, 109 разів отримувала друге місце і 56 - третє. Із лютого 2006 року Олена - президент ISCA (міжнародна асоціація спортивних клубів). Вона - дванадцятиразова чемпіонка Європи, дев'ятиразова чемпіонка світу, абсолютна чемпіонка Європи та світу з художньої гімнастики, бронзовий призер Олімпійських Ігор в Атланті 1996 року.

Їй, здається, підкорилося все, однак "золота" Олімпійських ігор, а водночас і найзаповітнішої мрії спортсменки Олени Вітриченко, досягти не вдалося. Тому і покинула великий спорт. Та негаразди аж ніяк не завадили Олені стати щасливою і задоволеною життям, хоча і за межами рідної країни.

"Зі мною можна йти в розвідку"

- Чи покинули Ви гімнастику назавжди?

- Звісно, ні. В Іспанії, де я зараз мешкаю з чоловіком, ми відкрили спортивний клуб "Vitry", в якому дівчатка займаються художньою гімнастикою. Я працюю на посаді президента клубу, займаюсь організаційними питаннями. Стежу за розвитком свого виду спорту у світі, дивлюся телетрансляції, іноді відвідую самі змагання. Маю власну думку з цього приводу.

- А як Олена Вітриченко взагалі потрапила в гімнастику?

- Все просто. Моя мама працювала тренером з художньої гімнастики, і я змалечку була знайома зі спортзалом і гімнастичними предметами. Тренуватися в групі почала в неповні чотири роки. Мені дуже подобалися заняття. Я хотіла вразити маму, бо вона завжди була моїм тренером. В 24 роки я завершила активно займатися гімнастикою. Те дитяче бажання (бути гімнасткою) розтягнулося на двадцять років натхненного життя у світі руху, музики і краси. Саме за це я люблю мій прекрасний вид спорту!

- Перші змагання і перемоги, напевно, запам'ятовуються на все життя...

- Одна з перших значних перемог відбулася в Харкові на міжнародному турнірі, присвяченому пам'яті заслуженого тренера України А.Семенової-Найпак. Мені тоді виповнилося лише дев'ять, тому змагалася у групі наймолодших. Після сміливих виступів мама сказала, що коли я вмію так поводитися, то зі мною можна йти в розвідку. Якось я вичитала в гороскопі, що люди, народжені в Рік дракона, у повсякденному житті не дуже помітні. Але в моменти свят вони кардинально змінюються і реалізуються максимально. Думаю, що ця якість була моєю важливою характеристикою як спортсменки.

- Чи стежите зараз за розвитком суспільних подій в Україні?

- Безумовно. Я народилася в Радянському Союзі, стала майстром спорту міжнародного класу, захищаючи прапор СРСР. Завжди з почуттям гордості дивилася, як підіймається прапор України, була патріотом України. Але, переживши 2000 року перед Олімпіадою в Сіднеї зраду, втратила почуття надмірного патріотизму. І коли мій чоловік запитав, у якій країні я б хотіла жити, вибрала Іспанію. Оскільки те, що відбувалося в Сарагосі на чемпіонаті Європи 2000 року, допомогло мені успішно виступити на моїй другій Олімпіаді в Сіднеї і піти з великого спорту з почуттям неймовірного задоволення.

- Чи не плануєте повернутися в Україну?

- Зараз я із сім'єю живу в Іспанії. Не думаю, що в Україні хтось очікує мого повернення.

"Щаслива, бо в мене прекрасна сім'я"

- Чим ще займається наразі Олена Вітриченко?

- Недавно ми закінчили оформляти книгу про мою спортивну кар'єру. Думаю, вона буде цікавою для нового покоління гімнасток та їхніх батьків. Зараз я готую книгу до друку на іспанській і англійській мовах. Дуже хотіла б видати її в Україні, та поки що переговори з українськими видавцями не дають позитивного результату.

- Скільки років минуло від Вашої офіційної заяви про завершення спортивної кар'єри?

- Уже понад сім років, як я закінчила виступи у великому спорті.

- Як склалося життя за межами гімнастичного килима?

- Зараз із коханим чоловіком Олексієм і двома дивовижними синами Давидом і Цезарем живемо в Іспанії.

- Розкажіть про Ваших дітей.

- Давидові п'ять років. Він навчається в школі Монтесорі, займається тенісом. Цезареві три рочки. Він поки що всьому вчиться у старшого брата, але вже має свій характер і вміє відстоювати власні бажання. Я дуже люблю, коли вони бавляться разом і сперечаються, хто поцілує мене першим.

- Олено, вважаєте себе щасливою людиною?

- Так. Передусім тому, що у мене прекрасна сім'я.

- Що дав Вам великий спорт?

- Я дякую спорту за виховання характеру, а моїм прихильникам - за ті теплі почуття, які вони мені дарували.

Олена КРИВЕНКО-КАМІНСЬКА