Творець живе у кожного в душі

На Воскресіння Христове у людських душах оживає Дух Животворящий

Кожної весни мелодійний передзвін церковних дзвонів сповіщає новину, яка змушує мільйони згадати головну подію історії людства. Прочани з освяченими дарами поспішають розговлятися. Ось тут і виникає чи не головне протиріччя між духом і матерією, між Вірою і Церквою. Річ у тому, що в процесі історичного розвитку ми занадто далеко віддалилися від катакомбного християнства перших апостолів. Тим часом Воскресіння Христове повинно би схилити нас до глибоких роздумів над суттю справжньої Віри. На жаль, ми дедалі глибше погрузаємо у смальці й гульбі.

Чому сучасна людина не може зрозуміти головного - кожен сам витесує свій хрест і змушений його тягнути на свою Голгофу. Мученицька смерть Ісуса Христа не врятувала вірних від гріхів і необхідної спокути.

Останнім часом, буваючи на славетному базарі в Косові, я даремно намагаюся знайти виріб народних майстрів - сорочку, вимережану дрібними свастиками, цими найдревнішими символами української нації. І навряд чи знайду такий виріб коли-небудь. Просто розпався ланцюг поколінь, розсипався, наче разок намиста. Ось чому людина почувається самотньою на цій прекрасній землі й легко піддається спокусам лукавого. Чи не занадто рано ми забули застереження Христа вигнати із Храму фарисеїв і книжників, не дати міняйлам взяти гору над щирими серцями?

Утім, щовесни є слушна нагода побачити себе і світ крізь отвори на долонях Христа, які залишилися від цвяхів.

Особисто мене дивує ще один історичний момент. Християнство занадто пізно було узаконене як домінуюча віра у Древньому Римі. А велич Риму не спиралася на його досконало вишколені легіони. Загнаних у катакомби перших християн вважали ворогами всемогутньої імперії. Все це призвело до падіння Риму.

Отже, вислухавши святкову літургію, є нагода замислитися над своїми вчинками, зробити відповідні висновки і, можливо, розгадати таємницю апокаліптичних видінь, передбачених Іваном Богословом.

Минулого року один мій редакційний колега сказав: "Сашку, ти багато пишеш про воскресіння Христове. Коли ж воно настане?" Знаєте, Віталію, друге пришестя треба відчути душею, бо творець живе не на небі - він у нашій душі.

У пресвітлий день мені згадується бувальщина, записана на Буковині. Відомий канадський художник українського походження Василь Кирилик на початку 1980-их років виблагав у першого секретаря компартії України Щербицького дозволу відвідати могилу батьків у рідному селі. Безбожник Щербицький дав емігрантові десятиденну індульгенцію. Коли художник приїхав у рідне село, то поселився у когось зі знайомих. Одного дня Василь зник кудись із дому. Його кинулись шукати. Гостя із Канади випадково знайшло сусідське дівчисько - старий чоловік стояв навколішки, приклавши праве вухо до землі. "Дядьку, Вам погано?" - поцікавилося дівча. "Не заважай мені. Я слухаю коріння свого роду..."

У свято Воскресіння потрібно відкинути мирську суєту, іти на вулицю і ділитися з кожним перехожим великою радістю:

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Олександр КОЦЬКИЙ