Відроджений із небуття кілька років тому День матері, здається, найбільш вичерпно вкладається у розгорнуту метафору Олександра Олеся: "Зі смутком радість обнялась". На жаль, за будь-яких життєвих обставин смутку більше, ніж радості. Мусимо рахуватися з реаліями - закони біосу однакові для всіх. Як би за життя ми не оберігали своїх матерів, які б подарунки їм не дарували, проте все завершується великим смутком.

Переживши двадцять клінічних смертей, я почав помічати за собою предивні речі. Після останньої "подорожі" по той бік раю (коли ледве вирвався із тенет смерті після дуже складної операції на мозку) мене буквально по п'ятах переслідують образи минулого. Не маючи жодного внутрішнього зв'язку, ці образи пливуть загальним потоком свідомості.

Нейрохірурги та психологи, до яких я звертався по роз'яснення, пояснюють такий стан дуже просто - мовляв, під час хірургічного втручання було порушено нейрон, відповідальний за генетичну пам'ять. І справді, деколи я бачу себе в утробі матері. З'єднаний із нею пуповиною, плаваю у навколоплідних водах, витворюючи всілякі фігури, наче космонавт у невагомості. Науковці давно довели, що кожен плід - це маленький мешканець космосу.

Пуповина обривається вперше, даруючи нам можливість освоїти новий Всесвіт - складений зі звуків, фарб і відчуттів. Але ж як повільно дозріває людина! Перші кроки даються дуже важко, всі перші роки ми живемо під надійною опікою матерів. Вони - наш єдиний оберіг, і символ віри, і захист від зовнішнього світу...

Аж раптом ми закохуємося - пуповина з матір'ю рветься вдруге. Відтак її місце займає інша жінка, і ми змушені розриватися між цими двома стихіями.

Буває, що до отчого дому навідуємося дуже рідко - справи, робота, часу бракує навіть на коротенького листа. І цей гріх чорним каменем лягає на душу.

Проте доля готує нам найважче випробування. Порівняти його можна із хресною дорогою на Голгофу. Раптом надходить лаконічна телеграма. Пуповина рветься втретє -- і цього разу назавжди... А ми терзаємося від безсилля, що нічим не можемо зарадити.

...Я ніколи не забуду спекотний червень і безсонну ніч, проведену біля домовини. Мати лежала у труні з помолоділим обличчям і, здається, випромінювала світло. Ось коли прорвалася дамба - сльози лилися самі.

День матері - чудова нагода зрозуміти сенс життя: творити добро потрібно щодня, не відкладаючи його на завтра.

Олександр КОЦЬКИЙ