Лудоманія, гемблінг... Для непосвячених: обидва ці поняття означають патологічну схильність людини до азартних ігор. Інакше кажучи - ігроманію. Всесвітня організація охорони здоров'я (за підтримки ста країн) офіційно визнала її хворобою ХХІ століття. При цьому фахівці вважають, що розвивається ігроманія прискореними темпами.

На думку психотерапевтів, потяг до гри - один із видів емоційної залежності, що розвивається так само, як і наркоманія. Притаманний він насамперед незрілим особам із бурхливою фантазією, в уяві яких існує образ величезних багатств, які можна отримати шляхом виграшу. Симптоми захворювання легко помітні. Зовнішній стереотип поведінки підлітка, який зловживає грою, дуже схожий на поведінку алкоголіка чи наркомана - в мозку відбуваються ті ж біохімічні порушення.

На першому етапі лудоманії (від латинського ludos - гра) ще присутня інфантильна мрія виграти багато грошей. Щойно фортуна посміхнулася, хвороба непомітно переходить у другу стадію: лудомана перестає цікавити виграш, а захоплює сам процес. Формується механізм залежності. Третій її етап - деградація особистості, злочинність, втрата інтересу до життя, нервові зриви, депресія. За статистикою Євросоюзу, якщо зі ста наркоманів вдається реабілітувати тридцятьох, то ігрозалежних - тільки одного.

Відтак у світі розробляють стратегії, спрямовані на запобігання, вивчення і лікування залежності від азартних ігор. Організації й десятки окремих дослідників допомагають проблемним гравцям та їхнім родинам, розповсюджують інформацію про ігрову патологію, забезпечують необхідні умови для лікування залежних. На відповідні програми й тендери акумулюються мільйони доларів. Широко використовують на Заході термін "responsible gaming" (відповідальна гра). Тобто йдеться про відповідальність за негативний вплив азартних ігор.

На жаль, в Україні немає спеціальних клінік для лудоманів, як, врешті, і товариств анонімних гравців.

То хто ж відповідає за ігрозалежність?

Частково - оператори грального бізнесу. Виробники відповідного обладнання повинні створювати "продукт", призначений для розваги, веселого дозвілля, а не той, що приносить максимум прибутку. Відповідає уряд. Бо за відсутності належного грального законодавства, участь в азартних іграх братимуть, зокрема, підлітки, люди з неврівноваженою психікою. Відповідальність несе і реклама. Вона має бути джерелом допомоги (телефони довіри, "контролюй свої дії"), а не спонукачем чи підбурювачем ("відіграйся!"). Нарешті, відповідає за свої вчинки сам гравець.

Що радять фахівці, аби зменшити "епідемію ігрозалежності"?

Насамперед слід вжити жорстких заходів щодо участі неповнолітніх в азартних іграх і забезпечити належне лікування залежних. Встановити обмеження на час і гроші, що витрачаються на гру. Організовувати азартні ігри відповідно до міжнародних угод і правил (є й такі!). І припинити нелегальний гральний бізнес. Ігрозалежним радять звернутися до психолога або психіатра.

Людмила РИБОТЕЦЬКА