"Влада на службі у громади, а не інакше!" Дворічної давнини передвиборче гасло львівського мера нині звучить, на жаль, цілком інакше. Цинічно і глумливо.

Останніми роками взаємини виконавчої та представницької гілок влади на місцях ніколи не відзначалися особливою теплотою і приязню. Яскравий приклад - скандально гучна відставка попереднього львівського мера Любомира Буняка, яку ініціював мало не весь депутатський склад міськради. Дехто схильний вбачати причину фіаско Буняка у його непоступливому характері, ба, навіть у чиновницькому самодурстві, яке, зокрема, виразно виявилося у його антагонізмі до мас-медіа. Проте, як на мене, суть конфлікту лежить у площині нинішнього правового не врегулювання діяльності місцевих органів влади. Якщо конкретизувати цю тезу, то йдеться про те, що всі ми й досі перебуваємо під постійним пострадянським чиновницьким пресом, себто у силовому полі неписаного бюрократичного свавілля, яке ламає і пересічних громадян, і міських голів.

Річ у тім, що наївний адміністратор і не вельми досвідчений у містечковій політиці Любомир Буняк, діючи часто-густо напролом, сподівався у хрущовському стилі перескочити корупційне провалля... у два прийоми. Не сталося, а жаль!

За час своєї каденції Буняк надто багатьом наступив на улюблений мозоль, надто багатьох відігнав від насидженого міського "корита". Він повстав проти непереборної Влади Чиновника і був із ганьбою вигнаний під схвальні вигуки тих самих львів'ян, які за нього, власне, і голосували.

Це, щонайменше, дивує, оскільки відставний мер зробив спробу захистити інтереси громади, не давши остаточно розікрасти міську землю. До слова, його кмітливий наступник Зиновій Сірик за неповних чотири місяці свого в.о. головування встиг розпродати за смішні гроші понад 50 земельних ділянок у місті. Пригадується, не менш резонансним був також випадок із фальшивим додатком до рішення Львівської міськради, до якого підлеглі Сірика тишком-нишком "дописали" дванадцять додаткових ділянок, котрі під час обговорення на сесії навіть не фігурували. Чимало депутатів тоді не на жарт обурилися таким безпардонним дерибаном, та й по тому: справа завершилася нічим, одним струшуванням повітря!

Натомість принципово іншу тактику і стратегію у взаємовідносинах із депутатським корпусом, чиновниками та міською громадою обрав добродій Садовий. Він вдався до старого, немов світ, прийому "батога і пряника".

Як "пішли" стару ратушанську гвардію

Із приходом у березні 2006 року до влади Садового і його так званої команди, ядро котрої, по суті, склали з десяток абсолютно не готових до бюрократичної (у кращому розумінні цього слова) роботи осіб, у місті виникла низка нагальних й невідкладних проблем. Насамперед - у царині контролю за вертикаллю виконавчої влади, яка у часи "безбуняківщини" кинулася чимдуж розграбовувати те, що ще не було розграбовано. Головне ж те, що при посадах-"годівницях" залишалися старі випробувані кадри - і головний архітектор міста Каменщик, і пани Онисковець на пару з Марчаком, тодішнім керівником "Львівтеплокомуненерго", і Кунтий із управління земельних ресурсів, і Склярський із "Львівводоканалу", і багато-багато інших претендентів на ласий шмат міського "пирога". Вони і далі натхненно "працювали", скеровуючи на свій бік чималі грошові потоки з невичерпного міського "бюджетного" джерельця.

Садовий і Ко певний час із подивом спостерігали, як повз них течуть "їхні" ж гроші. Аж нарешті терпець урвався, і новий мер гримнув по столі авторитетним "адміністративним" кулаком. І "полетіли" голови! Проте кадрова "революція" в мерії не минула безслідно, оскільки звільнені, скориставшись низькою кваліфікацією новопризначених фахівців міського юридичного управління, очолюваного Геленою Пайонткевич, подали численні позови у суди. Тут у пригоді Садовому став прокурор Львова Андрій Палюх - він же за сумісництвом його шкільний товариш. За його сприяння у позовах було відмовлено.

Далі - більше. Новий рішучий мер забирає 20 млн грн, що залишилися з минулого бюджетного року, і кладе їх на депозитний рахунок в одному з проросійських банків - звісно, не забувши про свій хосен.

"Департаментизація": чини і зарплати зросли, немов на дріжджах

Реформаторська сверблячка Садового невдовзі втілилася у навально-карколомну "департаментизацію". Новостворені структури стали своєрідною надбудовою над старими управліннями, що дозволило команді Садового взяти під свій жорсткий контроль усю виконавську вертикаль влади. При тому кількість високооплачуваних чиновників різко зросла. Але ж мета виправдовує засоби: на задній план було відсунуто незговірливого Базарника, далі позбулися (щоправда, не без труднощів) Склярського і Каменщика. Таким чином було створено надійний плацдарм для подальших кадрових "чисток". Під формальним приводом того, що у виконкомі міськради почали діяти департаменти, керівників та чиновників райдержадміністрацій змушували у добровільно-примусовому порядку писати заяви на звільнення та повторний прийом на роботу. Цей химерний тест на слухняність і догідливість мав на меті своєрідний "виховний" ефект (мовляв, знай, кому служиш!) і цілком уречевлену матеріальну "вдячність" у бездонних кишенях нових очільників міста. Прикметно, що при цьому садовці враз "забули" і про задекларовану в своїх передвиборних агітках "прозорість кадрових конкурсів", і про громадські слухання.

Невдовзі львів'яни з подивом і обуренням дізналися, що лише посадові оклади "садівничої команди" становлять від трьох до семи тисяч гривень. А ще ж була запроваджена так звана система надбавок і премій, у які була втаємничена лише одна людина. Здогадайтеся самі, хто це. До речі, така собі "надбавка" коливається від 300% до 500% місячного посадового окладу чиновника. Все залежить від його наближеності до керівного "тіла". Так, скажімо, кум Андрія Івановича і його заступник Косів, інші "любі друзі" пана мера (приміром, Проник і Березок) отримують по максимуму. Стільки ж донедавна "відвантажували" у кишеню і "департаментниці" Желіско за "надмірну завантаженість на роботі". Очевидно, вона вже "перепрацювала", оскільки кілька місяців тому була зі скандалом звільнена за виявлені КРУ фінансові зловживання. Якщо провести прості арифметичні дії, то виявиться, що нинішній львівський чиновник отримує пристойну міністерську зарплатню "по-київськи" - у межах 25 тисяч гривень. Отакої!

Нещодавно з цього приводу мало не просльозився ще один мерський кум і секретар міськради пан Квурт, аргументуючи захмарні заробітки своїх колег... тотальним кадровим дефіцитом. Виявляється, аби найняти кваліфікованого фахівця у Ратушу, потрібна зарплатня не менша, ніж у банківського топ-менеджера.

Між тим, це не перешкодило Садовому і Ко моментально укомплектувати 250 додаткових вакансій для нового департаменту. Причім депутатам мало руки не викручували, коли "продавлювали" це доленосне рішення, мотивуючи все підготовкою до "Євро-2012" (?!). Та, як з'ясувалося (і це підтвердив сам керівник департаменту пан Засадний), у його підрозділі працює лише... десять осіб. А де ж поділися ще 240 чиновників? Ці вакансії "розкидали" (вважай, розпродали) в інші департаменти.

Чому депутатам не холодно без "ковдри повноважень"

Зрештою, невдовзі молоді "садореформатори" повністю перетягнули на себе "ковдру повноважень" від міськради, яку практично усунуто від керівництва містом. Взяти, для прикладу, те ж болісне для львів'ян питання тарифів, котре, згідно з законом, належить до компетенції саме міських депутатів. А насправді їх просто ігнорують. То як бути із "владою на службі громади, а не інакше"?

Ще цікавіша інтрига донедавна розгорталася у суперечливо-гонорових стосунках Садового і колишнього губернатора Петра Олійника. Майже два роки тривала безплідна "холодна війна" цих двох непоступливих начальників. Як наслідок, до сих пір не розв'язана давно перезріла проблема Грибовицького звалища, інші нагальні питання життєдіяльності міста. Саме через хворобливу амбіційність керівників обласний центр недоотримав багатомільйонні суми з Києва, а ті кошти, які все ж були виділені, залишилися не освоєними. Тому щонайменше дивними видаються численні голослівні заяви мера про постійний дефіцит коштів у міській казні, київський "бюджетний пресинг" щодо Львова тощо.

Кадрові й структурні пертурбації Садового призвели до того, що сьогодні у міськраді фактично повністю нейтралізовано щонайменший спротив волі "самодержця-мера" Садового. Депутати перетворилися у слухняних "кнопконатискачів". Фатальна роль в їх "умиротворенні" належить, як не дивно, фракції "Пори", котру Любомир Буняк назвав такою, де перебуває найбільше хабарників. Всі інші фракції надто запізно усвідомили весь трагізм свого нинішнього принизливого становища. Їх фактично усунуто від реального впливу на події у місті. Щоправда, подекуди окремі депутати протестують проти цього, лунають несміливі заяви, аби міський голова таки прозвітував на сесії про свою роботу. Та на тому все і закінчується. Як у тій байці: "А Васька слухає та їсть...".

Василь КЕРНИЦЬКИЙ