Українська Латвія

Майже 60 тисяч наших земляків живуть у Латвії, користуючись усіма благами Євросоюзу

15 років тому, на світанку незалежності Латвії, активні представники української діаспори одними з перших виступили ініціаторами створення національних товариств. У Латвійській республіці нині діють Спілка українців Латвії, Латвійське об'єднання українок Латвії, українські культурно-просвітницькі товариства "Дніпро" (Рига), "Кобзар" (Вентспілс), "Водограй" (Резекне), "Мрія" (Даугавпілс), ансамбль "Веселка" (Вангажі). 1991 року в Ризі відкрили українську середню школу, це державний заклад.

Українське посольство у Латвії очолює відомий українсько-грузинський поет і літературознавець Рауль Чілава, якому в ці дні виповнюється 60 років. Одним із пріоритетним напрямків роботи посольства є розширення зв'язків із українською діаспорою, сприяння етнічним українцям у підтримці контактів із батьківщиною, допомога в отриманні громадянства. Для української громади Спілка українців Латвії видає газету "Вісник" - але, на превеликий жаль, дуже рідко. Причина банальна: обмаль коштів.

Латвійці живуть у чотири рази краще, ніж ми

На Великодні свята на історичну батьківщину завітала Оксана Рогальська - заступник керівника українського культурно-національного товариства "Дніпро", що діє у Ризі. Вона відвідала рідну Тернопільщину, Яремче, а також Львів. Пані Оксана захоплено розповідала про свої враження від чарівної краси нашого краю. Але мене передусім цікавило, як живеться Латвії, котра, як і її прибалтійські посестри Литва й Естонія, є вже повноправним членом Європейського Союзу, НАТО і Шенгенської зони.

Пані Оксана каже, що у двомільйонній невеличкій Латвії, де практично немає корисних копалин і родючих земель, рівень життя в чотири рази вищий, ніж в Україні.

Практично всі житлові багатоквартирні будинки у тамтешніх містах виглядають привабливо й охайно. У Ризі всі ЖЕКи перетворені на товариства з обмеженою відповідальністю, які займаються експлуатацією будинків. Більшість багатоквартирних будинків у містах республіки - будівельні кооперативи чи створені самими мешканцями товариства з обслуговування; власники квартир не чекають милості ні від держави, ні від місцевої влади. Окремі будинки входять до великих житлових кооперативів або товариств, які акумулюють гроші, отримані від мешканців як плату за житло та на ремонт. Ці кошти використовують там, де вони найбільш потрібні. Переваги великих кооперативів у тому, що зменшується кількість бюрократів в апараті управління, знижується вартість оптових закупівель і з'являється більше можливостей для раціонального використання грошей. Наприклад, мешканці одного будинку беруть в інших членів об'єднання позичку на виконання певних робіт - завдяки такому руху "по колу" можна підтримувати в належному стані кожну споруду. Якщо потрібен серйозний ремонт, кооператив може звернутися по кредит до банку - рішення про це приймають на зборах уповноважених будинків. А гарантом виступає кооператив чи товариство: кредит надають під заставу самих будинків чи обігових коштів, оскільки у банку кооператив тримає двомісячний запас платежів за житло.

Що ще привертає увагу на латвійських вулицях? По-перше, охайні телефонні будки, у кожній з яких є повний телефонний довідник абонентів. А по-друге, на вулицях... немає сміття. Це, звісно, можна пояснити і характерною прибалтійською ментальністю - точніше охайністю, яка передається із покоління в покоління. Проте таки не останню роль тут відіграють смітники, розташовані ледь не на кожному кроці.

Хоча, зі слів пані Рогальської, завжди так не було. У давнину мешканці латвійської столиці мали погану звичку викидати сміття просто в річку Ригу - аналог нашої сумнозвісної Полтви. Закінчилося все тим, що її довелося просто засипати піском і прокласти дерев'яні труби для стоку ґрунтових вод. Можливо, безславна історія цієї ріки, що дала назву столиці, стала уроком для латишів, і сьогодні вони набагато уважніше ставляться до своєї природи. Над юрмальськими пляжами Майорі та Булдурі вже традиційно майорить блакитний прапор. Це означає, що багаторазові аналізи води та піску підтвердили: тут все відповідає європейським стандартам.

Юрмала - головна балтiйська "перлина"

Це місто відоме як курорт ще з XIX століття. Море, повітря соснових лісів, мінеральні джерела та лікувальні грязі - основа юрмальського багатства. Сьогодні у Юрмали нове, модне обрамлення: у відреставрованих корпусах "совкових" санаторіїв розташувалися spа-готелі з закритими басейнами, процедурними кабінетами (озокерит, масаж, лікувальні ванни, інгаляції, магнітотерапія...) й салонами краси - все, чого душа забажає та гаманець зможе оплатити. Відпочинок тут коштує недешево. Наприклад, спеціальна пропозиція - 363 євро за двох на дві доби. До речі, серед клієнтів є й деякі латиські пенсіонери, які отримали чималі відшкодування, коли сейм ухвалив закон про реституцію.

Згідно з даними "Євростату", минулого року Латвію відвідали майже три мільйони туристів (це більше, ніж населення країни!), а зростання кількості відпочивальникiв у готелях було одним із найбільших у Європі. У готельний бізнес приходять й іноземні інвестиції. Варто додати, що у Латвії промтоварні базари не так розповсюджені, як в Україні. Всі вони давно приватизовані, нові власники збудували акуратні кіоски і здають їх крамарям в оренду. Торгувати на ринку можна тільки з касовим апаратом, тому вижили лише значніші торговці, а ціни зрівнялися з магазинними. Більшість громадян воліє купувати в супермаркетах, де і вибір більший, і часто проводяться акції - продаж товарів за зниженими цінами.

До пільг ще потрібно дожити

Надзвичайно приємне враження справляє міський електротранспорт Латвії, а саме стан і вигляд трамваїв та тролейбусів, інтервал руху, час роботи - все, "як у кіно". Забули латвійські пасажири і про пільговий проїзд - потрібно дожити до вісімдесяти, щоби мати на нього право. А середній вік латвійця - 64 роки (пенсійний вік для чоловіків та жінок у країні однаковий - 62 роки). Весь латвійський електротранспорт дотаційний, незважаючи на досить значну вартість проїзду (по-нашому - майже 2 гривні).

Українська статистика

Згідно з переписом населення 1989 року, в Латвії мешкали понад 92 тисячі українців, 60 тисяч із яких народилися в Україні. За даними Регістру жителів Латвії, 1995 року було зареєстровано 69 334 українців (або 2,73% від усього населення республіки). У самій Ризі проживали 33 985 українців (або 4,2% всіх постійних жителів столиці). Переважна більшість (71,4%) місцевих українців мешкають у семи найбільших містах Латвії з числом жителів понад 30 тисяч. Як і в інших державах колишнього СРСР, відродження українців у Латвії розпочалося 1988 року зі створення культурних товариств. З 1991-го в Ризі діє єдина у всій східній українській діаспорі державна українська середня школа (директор - Лідія Кравченко), яка стала осередком не тільки української освіти, але й культури.

Українська громада Латвії за інтелектуальним потенціалом та за рівнем освіти посідає друге місце серед об'єднань емігрантів (після євреїв).

Останніми роками у зв'язку зі змінами структури народного господарства чимало українців змушені перекваліфіковуватись - і, як правило, їм це вдається. Проте нині майже 3,5% від числа працездатного українського населення є безробітними.

Однією з найболючіших проблем українців у Латвії була (і залишається) проблема громадянства. Після того, як 22 липня 1990 року сейм прийняв закон про громадянство Латвійської Республіки, у якому передбачено, що громадянами можуть стати лише особи, які мають статус постійних мешканців і після 4 травня 1990 року не менше п'яти років постійно проживали на території Латвії та здали доволі жорсткі іспити зі знання латиської мови, основних положень сатверсме (конституції), конституційного закону про права та обов'язки людини і громадянина, державного гімну та історії цієї країни, українська спільнота опинилася в надзвичайно скрутному становищі. За інформацією Департаменту громадянства та імміграції ЛР, станом на 10 грудня 1996 року лише 4 531 українець (що становить 6% від загальної кількості) набули громадянство цієї країни. Переважна ж більшість українців змогла подати клопотання про його набуття лише після 2002 року в ході процесу натуралізації, який розпочався 1 лютого 1995 року. Зараз цей показник зріс і становить трохи більше 10%.

Певним чином труднощі української спільноти спричиняє і те, що вона, як і українці Естонії, не належить до так званих історичних національних меншин.

Законодавчу основу для розвитку національних груп та діяльності національних товариств культури закладено у 1989-1992 роках. Найважливішими законодавчими актами стали прийнятий 19 березня 1991 року парламентом Латвійської Республіки закон про вільний розвиток національних і етнічних груп та їхні права на національно-культурну автономію, а також ухвалений 10 грудня 1991 року конституційний закон про права та обов'язки людини і громадянина. З діяльністю меншин тісно пов'язані законодавчі акти про функціонування державної мови, без досконалого знання якої навіть не варто думати про навчання у вузах чи службову кар'єру.

Незважаючи на те, що під поняттям "національні меншини" законодавець розуміє постійних жителів Латвії, це практично не впливає на вирішення проблем цих меншин, зокрема української. Щоправда, як слушно зазначає Лео Дрібінс, автор книги "Українці в Латвії", "головні інтереси переважної більшості місцевих українців пов'язані з їхнім економічним становищем, із намаганням підвищити свій правовий статус і отримати допомогу від України як соціальне забезпечення тут на місці (особливо для повернення на батьківщину), так і при вирішенні питань колишніх військовослужбовців та учасників Другої світової війни. Не надто енергійно висуваються вимоги та пропозиції щодо забезпечення національного культурного життя, створення мережі українських національних шкіл".

Мирослав ГРЕДІЛЬ

Довідка

За даними перепису 1989 року, 33% українців у Латвії були зайняті в промисловості, 8,6% - в сільському господарстві, 8,9% - на будівництві, 6,6% - в торгівлі, 10,7% - на транспорті та у службі зв'язку, 2,1% - в науці. Високу питому вагу складали офіцери і прапорщики розташованих на території Латвії військових частин.