«Не звук співав - співала душа»

20 травня відзначаємо 155-річчя славетного співака й педагога Олександра Мишуги (1853-1922)

Його називали справжнім королем ліричного тенору, віртуозним солов’єм України. Цей митець належить до сузір’я співаків світової слави, його ім’я стоїть поруч з іменами М.Баттістіні, Е.Карузо, Т.Руффо, Ф.Шаляпіна, Л.Собінова. Він, як і Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Марія Заньковецька, Оксана Петрусенко, є гордістю й окрасою нашої культури.

Львівський дебют

Олександр Мишуга народився 20 травня 1853 року в селі Новий Витків, що на Радехівщині. Батько його, Пилип Мишуга, був шевцем. Згодом Олександр увіковічнить його ім’я у своєму артистичному псевдонімі Філіппі. Якось батько взяв малого Сашка зі собою до Львова. У Соборі святого Юра він так захоплено підспівував церковному хору, що на нього звернув увагу регент Микита Гатман і влаштував хлопця до дяківської бурси.

Коли помер батько, Олександр дуже бідував і перейшов учитися до Львівської вчительської семінарії. Випускні іспити склав дуже добре й розпочав учительську практику в школі Св. Анни. Проте його продовжувала манити музика. Не полишаючи вчительської посади, юнак 1878 року розпочав навчання у відомого професора консерваторії при Галицькому музичному товаристві Валерія Висоцького, у якого студіювала, зокрема, й Соломія Крушельницька.

Навчання було настільки успішним, що вже 14 вересня 1880 року Мишуга дебютував на сцені Львівської опери партією Стефана у «Страшному дворі» С. Монюшка і справив дуже приємне враження.

У 20-ті роковини смерті Т.Шевченка у великому залі львівського Народного дому відбувся музично-декламаторський вечір, присвячений пам’яті Кобзаря. На ньому Мишуга співав композицію «Наша доля». Публіка декілька разів викликала його на «біс».

Партнер Карузо, Руффо, Шаляпіна…

Заохочений першими успіхами, Мишуга вирішує продовжити студії в Італії. Найбільшою перешкодою до здійснення мрії був брак коштів, проте шанувальники його таланту зібрали 1 200 золотих ринських, і 1881 року співак вирушає до Мілана.

Подиву гідна цілеспрямованість і наполегливість, з якою Олександр Мишуга опановує фах: крім занять співом, він вивчає анатомію і фізіологію, оволодіває італійською, німецькою, російською, англійською, французькою мовами. Досить швидко співак пробує свої сили на італійській сцені. 1883 року відбувся його дебют у театрі міста Форлі в ліричній опері німецького композитора Ф. Флотова «Марта». Ця прем’єра стала справжнім тріумфом Мишуги, й одразу він отримав десятки привабливих пропозицій із найкращих театрів Європи.

Після виконання в міланському театрі «Ла Скала» партії Каніо в опері «Паяци» її автор, геніальний італійський композитор Руджеро Леонкавалло, подарував співакові свій клавір із написом: «У день відкриття сезону слухав сеньйора Філіппі в партії Каніо і був незмірно задоволений його точною інтерпретацією і чарівним мистецтвом співу».

У 1885 році Олександр Мишуга одружився з львів’янкою Марією Прус-Гловацькою. Шлюб, на жаль, виявився невдалим. Не врятувало його від розпаду навіть народження дитини. У долі уславленого артиста були й сумні сторінки. На все життя залишилася в серці рана по артистці Марії Вісневській, яка трагічно загинула у розквіті краси й таланту.

Мишуга виступає в Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Лондоні, Відні, Парижі... Критика не шкодує для його голосу й артистичного таланту найвищих похвал, публіка шаленіє від захвату, на його виставах - аншлаги.

Під час урочистого відкриття новозбудованого Львівського оперного театру Мишуга співав у прем’єрі опери «Янек» Желенського. У сезоні 1900-1901 років він виступав в одинадцяти операх. Незабутньою була вистава «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського за участю Олександра Мишуги, Соломії Крушельницької, Антоніни Осиповичевої та Івана Рубчака. Чудовим співом і грою заворожував дует Петра й Оксани, публіка сім разів викликала Мишугу й Крушельницьку. То був тріумф геніальних українських співаків.

Мишуга володів гнучким, виразним голосом, дивовижним за красою тембром, вирізнявся високою музичною культурою і яскравим обдаруванням. Е.Карузо, почувши українського співака в Кракові, назвав його «королем ліричних тенорів». Його партнерами були також Антоновський, Брагін, Руффо, Шаляпін. Виступав у концертах, часто з композитором М. Лисенком, який назвав співака «українським солов’єм». Лисенко присвятив йому низку своїх творів, у т. ч. романс «Дівчино, рибалонько люба».

«Коли Карузо заливав блиском сили й металу, то Мишуга чарував, а враження, яке викликала його гра, то була тайна експресії, настрою, переконуючої сили, гіпнозу і дечого, що виривалося з-під всякого аналізу. У цьому було щось, про що говорив великий Еверарді: не звук співає - співає душа!» - писав про одного з найвидатніших європейських співаків минулого століття Степан Чарнецький.

Олександр Мишуга був ліричним Лєнським (одна з його найулюбленіших ролей) у «Євгенії Онєгіні» Чайковського, блискучим Герцогом у «Ріголетто» Верді, зворушливим Йонтеком у «Гальці» Монюшка, вражаючим Фаустом в опері Гуно - зрештою, кожна з десятків його ролей залишила глибокий слід в історії оперного мистецтва.

Педагог і меценат

Не менших успіхів досяг Олександр Мишуга і на педагогічній ниві, працюючи у Львові, Варшаві, Мілані, Римі, Стокгольмі та Києві. У 1904-1911 роках (із перервами) викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка в Києві, якій надавав значну фінансову підтримку. Він виховав цілу плеяду відомих співаків, серед яких Михайло Микиша, Марія Донець-Тессейр, Софія Мирович, Марія Гребінецька, а також Ірена Строковська, Яніна Королевич-Вайдова, Євгенія Штрассерн, Ванда Рашковська, Майя Чінберг та багато інших. Розробив науковий метод викладання співу. Мишуга був широко освіченим і різнобічно обдарованим, володів десятьма мовами, пробував свої сили в композиції, писав вірші. Він записував грамплатівки у Варшаві («Грамофон», 1913).

Вагомий слід залишила після себе й меценатська діяльність Мишуги. За його допомогою надруковано збірку Івана Франка «Зів’яле листя». Перший том фундаментального дослідження «Українське мистецтво» теж побачив світ завдяки допомозі Олександра Мишуги Полтавському музею, який підготував цю працю. Здійснював матеріальну допомогу Театру М. Садовського, українській газеті «Рада».

Пам’ятаючи, що він - «хлоп зі села», згадуючи своє скрутне становище під час навчання, Олександр Пилипович завжди сприяв молодим здібним людям, студентам, дитячим притулкам, різним товариствам і лікарням, погорільцям. Зокрема, він купив двоповерховий будинок «Ремісничо-промисловій бурсі», яку Львівське товариство заснувало для опіки молоді, котра покинула село й пішла по кращу долю у місто. Після великої пожежі у рідному селі дав чималі гроші на його відбудову. А на схилі літ усе своє майно і гроші Мишуга заповів Вищому музичному інститутові імені М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів...

Життєвий шлях Олександра Мишуги закінчився 9 березня 1922 року на чужині, у німецькому місті Фрайбурзі. У 1964-му прах співака перевезли на батьківщину і поховали в рідному Виткові, під старими липами, які він часто з ніжністю згадував.

Людмила РИБОТЕЦЬКА