Як галичани боролися з курінням і пиятикою
80 років тому побачив світ перший номер ілюстрованого місячника «Відродження». Випускало його однойменне товариство, яке, маючи «централю» у Львові, об’єднувало майже сім тисяч членів у філіях і гуртках по всій Галичині. Мені вдалося розшукати низку номерів цього багато в чому унікального часопису, котрі давно вже стали бібліографічною рідкістю. Навіть побіжний перегляд його сторінок засвідчив, що проблеми, висвітлені у них, із плином часу не втратили гостроти та злободенності. Йдеться про боротьбу з алкоголізмом і курінням.
Про те, що «відродженницька» акція мала вплив на людей, свідчать хоча б прикметні замітки під рубрикою «Новини»: «У містечку Бібрка під Львовом відбулося повітове «Свято пісні». Добірний буфет був без алкоголю. Честь і слава аранжерам цієї величної імпрези!» ... «У селі Степані на Костопільщині відбулося перше безалкогольне весілля прихильника товариства «Відродження» Миколи Кунди...»
Утім, не всюди шлях до тверезості стелився гладко. У замітці під назвою «Тверезість перемагає» повідомлялося з села Кориніва поблизу Коломиї: «По тяжких трудах, по десятилітній праці над поширенням тверезості на селі вдалося Григорові Гритчукові зі своїми чотирнадцятьма новітніми апостолами заложити 6 лютого 1938 року кружок «Відродження». Було владжено святковий концерт у честь митрополита Сембратовича, а також своїми силами виставу «Мартин Боруля». Була забава з музикою, буфет без алкоголю і нікотину».
Про тісний зворотній зв’язок редакції з читачами-однодумцями свідчать їхні листи. Созонт Павлюк писав із села Градки коло Дубна на Рівненщині: «У нас в селі процвітає п’янство, ріжні авантюри. До того ж, тут всі курять! Коли порівняємо, скільки грошей викидає село на культосвітні цілі, а скільки на тютюн та горілку, то побачимо, що селяни нераз не мають грошей навіть на найконечніші потреби, як сіль, нафту, вже не згадуємо про книжки та науку для дітей, а на горілку і тютюн завжди знайдуть».
Друкували у «Відродженні» і статті фахівців із різних напрямів боротьби за здоровий спосіб життя. У публікації «Чи пиво не шкодить?» читаємо: «Пиво п’ють робітники заміть їжі, пиво вживають кормлячі матері, щоби мати корм для немовлят, пиво в нас вважають «текучим хлібом». Чи так воно насправді? Загал дуже помиляється. Пиво має, щоправда, менше алкоголю, але зато більше течі. Горілку п’ємо чарками, а пиво - гальбами. У висліді, пиючи пиво, вип’ємо ту саму кількість алкоголю, а крім того, величезну кількість води, яка дає нашому серцю і ниркам великанську працю..»
Чи можливе нині існування подібного періодичного видання? Напевно, ні. Про спроби створити щось на кшталт протиалкогольного або протинікотинового осередку теж наразі не чути. Натомість ми є свідками розгнузданої агітації за пиття і куріння, зухвалої пропаганди все нових сортів і назв горілки та вина, пива й цигарок...
Георгій МАЦЕНКО
