Не всім селянам до вподоби прихід іноземних агробізнесменів

Родючі українські чорноземи завжди вабили іноземців. Німці у період війни вивозили нашу землю вагонами. Не менший інтерес проявляли австрійці, поляки. Через сотні років Україна здобула незалежність. Тут чинній владі лише би дбати про національний добробут громадян, продовольчу безпеку держави, підтримувати місцевого виробника, селянина, який обробляє землю. Однак після роздержавлення землі, що відбулася на початку дев'яностих років, селян узагалі поставили на коліна - грошей катма, техніка застаріла. Відтак почали з'являтися великі площі, порослі бур'янами. Ця безвихідь розтягнулася на роки.

Свого часу, щоби піднести із занепаду після війни державу, німці передусім підтримували сільгоспвиробників. Почали випускати міні-тракторці для обробітку землі - доступно й економічно вигідно селянинові. Наша влада, мабуть, сподівалася на заможного заокеанського дядька. І ось минулого року на Львівщині таки з'явився іноземний інвестор - ПП "Лендком Юкрейн", який зголосився "врятувати" залишену напризволяще українську землю. Лише з максимальною вигодою для себе - вирощувати прибутковий ріпак. Як відомо, ця олійна рослина дуже виснажує навіть найродючіший ґрунт.

За людей вирішує влада

На Львівщині іноземне приватне підприємство взяло в оренду 15 тисяч гектарів землі. У майбутньому планує розширити свої володіння на Тернопільщину, Рівненщину, Волинь. Із селянами нові орендарі укладають довготермінові угоди аж на п'ятнадцять років. Саме цей факт і насторожує селян: чому не на 5-6 років, а на 15? Адже за такий період може багато що змінитися. Земельним паєм у нас володіють здебільшого спрацьовані у колгоспах люди, яким уже за шістдесят. Чимало їхніх родин працюють за кордоном. І у разі смерті господарів, мабуть, не поспішатимуть повертати батьківську землю. Деякі селяни (старші за віком) навіть не вникали в умови договорів, усе за них вирішували у сільрадах. Людей лише запевняли, що за оренду отримуватимуть непогані гроші.

"У нас дві сім'ї працювали у колгоспі, - розповіла Софія Малкевич зі села Побужан Буського району, - тому отримали після роздержавлення 5 гектарів землі. Наділи простоювали, не було чим обробляти. І ось цього року нам запропонували віддати їх в оренду англійцям. Чесно скажу, присутність іноземців на наших землях мене, уже немолоду жінку, насторожує. Я довго вагалася. Буде щось із того чи ні, не знаю. Англійці хочуть якнайбільше землі, навіть зазіхали на наше сільське пасовище. Їхали тракторами, щоби його орати, та люди не дозволили. Бігли з мотичками, граблями і криком їх відігнали. З людьми ці пани розмови не ведуть. Усе за нас вирішують з владою".

За користування землею англійці наразі обіцяють селянам платити за оренду два відсотки вартості землі. Але в Україні сьогодні ніхто достеменно не знає, скільки і де реально коштує земля. Поки що готують диференціацію її вартості. Отже, логічно було б у договорах чітко визначити грошову вартість землі (не у відсотках). Хоча працівники районних земельних відділів запевняють: щодо кожної сільської ради проведена кадастрова оцінка землі. І, відповідно до якості ґрунтів, вона дещо коливається. Але, панове, кадастрову оцінку проводили ще на початку дев'яностих років.

50 гривень - за гектар?!

ПП "Лендком Юкрейн" уклало договори оренди із селянами Буського, Золочівського, Радехівського, Перемишлянського та інших районів ще минулого року. Але чи з усіма розрахувалося?

"Працювати на землі непросто, - каже пенсіонерка, уродженка села Яблунівки Емілія Приходько. - Ми з матір'ю усе життя гнули спину у місцевому колгоспі. Отримали земельний пай. І що з цього - довірили землю іноземцям. Хотілося би бачити на українській землі українського господаря. Ось англійці насіяли ріпаку, свій же віддав би перевагу пшениці. Щодо розрахунку за оренду, то одним заплатили, іншим ще нічого не дали. Суми мізерні - 100, 50 гривень".

Районові чиновники у багатьох публікаціях запевняли, що фірма "Лендком Юкрейн" орендує найгірші землі, яких нібито не хотіли обробляти українські сільгоспвиробники. Але це не зовсім так. За словами мешканки Яблунівки Ольги Петришин, на території їхньої сільради англійці взяли дуже хорошу землю, лише чорноземи.

"Я відразу не хотіла здавати своїх трьох гектарів чужим господарям, - розповідала жіночка, - то мене місцеві чиновники лякали, що перенесуть наділ в інше місце. Бо як нові орендарі оброблятимуть землю: одні здали, інші - ні? Наразі ще не отримувала жодної плати. Договір з англійцями підписала взимку. Селянам, які укладали його восени, уже заплатили. Прикро, що хоча й дочекались ми на схилі літ незалежної України, не можемо на рідній землі самі гідно господарювати. Іноземець ніколи не вболіватиме за нашу державу, за наш народ, за її економічний розвиток. Для нього головне - якнайбільше зиску".

Виходить, що місцева влада не може самотужки дати собі раду із земельними ресурсами, тож пішла примітивним шляхом - допустила господарювати іноземців. Селянам же нічого робити. Фактично вони перебувають у безвиході - земля пустує під бур'янами, тож доводиться її віддавати за копійки за мовчазної згоди влади.

Жанна ВОРОБЙОВА