Зарплата замість милостині

Слухаючи виступи деяких лідерів, ловиш себе на думці, що політики зовсім не хочуть, щоби люди в Україні працювали. Ось, наприклад, пропозиція БЮТ: збільшити виплати молодим матерям до 500 гривень на місяць. Можливо, для столичної мами це не такі вже й великі гроші, але для медсестри або соціального працівника у невеликому селищі - це достатньо, щоб залишити роботу.

Звичайно, у підтримці сімей з дітьми немає нічого поганого. Їм потрібно збільшити допомогу, ніхто з цим не сперечається. Але виплати ці не повинні усувати з ринку праці освічених і працелюбних жінок, у яких країна все більше має потребу. Адже сенс підтримки дітонародження полягає саме у тому, щоби з'явилися молоді сили, здатні прогодувати і себе, і пенсіонерів у нашій країні. Утім, уявіть, що з появою кожної дитини країна на 18 років буде позбавлена матері-працівника, яка до того моменту, коли їй уже потрібно буде виходити на роботу, втратить необхідну кваліфікацію і цілком забуде, чого її навчали в інституті.

Уже сьогодні в нашій 47-мільйонній країні зареєстровано всього 10 мільйонів осіб, що працюють. Решта - діти, пенсіонери, безробітні. А тепер відніміть від цих 10 мільйонів жінок, що виховують неповнолітніх дітей. Хто залишиться? І ось саме на зарплати тих, хто залишиться, ляже увесь податковий тягар з виплати пенсій і тієї ж допомоги для матерів. Хто ж це потягне?

Аналіз зростання доходів у 2005-2007 роках свідчить, що уряди Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова основні зусилля спрямовували на збільшення соціальних виплат, тоді як уряд Віктора Януковича вважає більш пріоритетним зростання зарплат. У 2005 році середня зарплата становила 705 грн., а у 2007-му - 1368 грн. Середньомісячна зарплата в першому півріччі 2007 року зросла на 26,7 % порівняно з 2006 р., і у планах нинішнього уряду - щорічне підвищення середньої зарплати мінімум на 25 %.

Російський лікар заробляє більше

Сьогодні у доходах середньостатистичної української сім'ї трохи більше 40 % становить зарплата і приблизно стільки ж - соціальні виплати. Люди перестали сподіватися на себе, а цілком довірилися державі. І багато політиків це підтримують - адже несамостійними і залежними людьми легше маніпулювати.

Скільки сказано слів про необхідність підвищення пенсій, допомоги, надання соціального житла, але всі ці питання мають одну причину - низька зарплата призвела до зубожіння населення, яке просто не може обійтися без підтримки і навіть відвертих подачок з боку держави.

Ось візьмімо звичайного лікаря. Він навчався у такому ж університеті, що і його російський колега, працює у таких самих умовах і з такими ж пацієнтами. Однак при цьому зарплата українського лікаря у декілька разів нижча, ніж у російського, хоча ще 16 років тому вони заробляли однаково. І де справедливість?

Така ситуація призводить або до "відпливу мізків", або до того, що той самий лікар вимушений сподіватися на соціальні програми держави, хоча сам би зміг собі заробити і на квартиру, і на пенсію.

Соціальні ініціативи Президента і програми "Нашої України - Народної Самооборони" визначають як найважливішу проблему чомусь зайнятість населення, а не зростання зарплат. Але зайдіть у найближчий центр зайнятості. Вам запропонують величезну кількість вакансій. Щоправда, зарплата бухгалтера, наприклад, там становить 450 гривень. І ви будете не перший, хто відмовиться від такої пропозиції. Впродовж 2006 року у Державному центрі зайнятості було зареєстровано 2,3 мільйона вакансій. А безробітних - усього 1,5 мільйона. Але заробітна плата 59 % цих вакансій - нижча 500 грн.

На заході працедавці скупіші

Проблему підвищення заробітної плати до останнього часу намагалися вирішувати на регіональному рівні. До речі, у східних регіонах працедавці помітно щедріші: на металургійних підприємствах працівники отримують у середньому 2,5 тисячі гривень, шахтарі - приблизно стільки ж. І не обов'язково ці підприємства розташовані в обласних центрах. Є приклад Краматорського машинобудівного заводу (Донецька область), де середня зарплата - 5 тисяч гривень плюс соціальний пакет (путівки, дешеві кредити, харчування...). У західних областях України, звичайно, немає таких промислових гігантів, але теж є працедавці, які, на жаль, не сприймають політики підвищення зарплат і не прагнуть утримати трудові ресурси від еміграції на європейський ринок праці. Відомо, що в ЄС працює від 2 до 3 мільйонів українців, переважно із Західної України. Втім, вже не тільки звідти. Останніми роками, наприклад, легально виїжджають працювати до Італії медсестри з центральних областей країни. Головні лікарі безсилі у спробах зупинити масове звільнення професійних медиків.

За кожного працівника вже треба боротися. Здається, уряд нинішнього прем'єра Віктора Януковича - перший, який це чітко розуміє. І якщо протягом півтора-двох років не збільшити зарплату у декілька разів, то в Україні просто нікому буде працювати.

Людям не потрібна "милостиня" у вигляді соціальних обіцянок держави. Їм потрібна гідна зарплата - щоби можна було купити не тільки хліб, але й авто, квартиру, поїхати у відпустку зі сім'єю, виростити дітей і не думати, чи будуть гроші на молоко. Адже все це було доступно нам за Радянського Союзу і не вважалося розкішшю.

Ще півроку тому нинішній прем'єр-міністр орієнтував Міністерство праці і соціальної політики на те, щоби у структурі ВВП підвищили рівень заробітної плати. Сьогодні цей рівень становить лише 9 %. Для порівняння: в СРСР - 19 %, у країнах Західної Європи - 45 %.

Перший крок до збільшення зарплат - це підвищення мінімальної зарплати (з цим, до речі, згодні всі політичні сили) і зарплат бюджетників. У жовтні зарплата лікарів, учителів, військовослужбовців зросте майже у 1,5 раза. Все це на тлі скорочення заборгованості зарплат - ще рік тому вона становила 1 мільярд гривень, а сьогодні скоротилася на 20 % і до кінця року буде погашена цілковито.

У жовтні також продовжиться запропонований урядом Віктора Януковича і підтримуваний Партією регіонів перехід до єдиної тарифної сітки - системи оплати праці, виходячи із кваліфікації, досвіду і професіоналізму. Адже за останні роки практично не підвищувалися надбавки за кваліфікацію та умови праці.

Словом, хто добре працює, той добре й отримує. Країна за останній рік дійсно вирвалася вперед. Економічне зростання збільшилося у декілька разів порівняно з 2005-м, промисловість на підйомі, знижується рівень безробіття і скорочуються борги із зарплати. А отже, можна й підвищувати зарплати. Адже все, що робить нинішній уряд, спрямовано на добробут людей, а не тільки на досягнення високих показників.

Ганна ШЕВЧУК