Свобода слова як найвище досягнення демократії

"Ми - славянскоє гавно! Поетому всєгда будєм жить так!!!" - заявив на всю Україну у програмі "Свобода слова" Володимир Жириновський. Камера при цьому показала обличчя нашого націоналіста № 1 Олега Тягнибока, який зі здивованою посмішкою за тим усім спостерігав. І не було кому підійти до відвертого хама, дати по нахабній пиці і сказати, що коли вже тобі подобається називати себе лайном, то хоч правильно вказуй свою етнічну належність...

Ось такі слова можна почути на найбільш рейтинговій телепрограмі. Телепрограмі, яку вважають еталоном свободи слова і в якій фактично за кошти однієї політичної сили поливають помиями іншу, а згодом навпаки. У результаті всі в помиях, і тільки ведучий Савік Шустер з грошима та в білому гарнітурі.

Більше слів і менше діла!?

Варто сказати, що згаданого Савіка Шустера з його програмою давно попросили з Росії. І це дало підставу нашим правоборцям називати Росію недемократичною та авторитарною країною. Але що ж ми хочемо від Росії? Ну не подобається тамтешнім політикам, коли з них роблять вар'ятів. Навіть ціною приниження своїх опонентів. Це свідчить тільки про те, що їхні політики на голову вищі від наших. Бо коли відома баба Параска біжить за першим президентом незалежної України, лупить його по спині, називає злодієм, сволотою і бажає йому сісти в тюрму, то це не його вона б'є. Нас усіх вона б'є. Не я придумав, що кожний народ гідний свого лідера. І якщо ми обрали на найвищу посаду у країні злодія, значить, самі такими є.

Можу навести безліч аналогічних прикладів скандальних історій, висвітлення яких ми називаємо свободою слова. Але чи не подібні ми з такою свободою слова на важкохвору людину, яка з махістською насолодою копирсається у своїх болячках? І чи є у такої людини шанс одужати? Питання риторичне й відповіді не потребує. Я теж із задоволенням дивлюсь усілякі скандальні програми і слухаю політичну тріскотню. Питання в іншому - у тому, чи, в принципі, можливе у нашому житті таке явище, як свобода слова.

Поміркуймо про це більш предметно. Свобода слова як така - це перш за все право мати власне судження про будь-кого і будь-що. А крім того, мати можливість його публічно висловлювати без жодних подальших негативних наслідків для себе. Разом з тим треба відкинути заклики до дій, що можуть спричинити насилля, пропаганду, в результаті якої виникає загроза життю людей, і брехню.

Ідеальною країною у цьому розумінні є США, де свобода говорити і писати захищена численними законами, за дотриманням яких стежать надзвичайно пильно. У США можна не любити євреїв чи італійців і вільно про це заявляти. Не визнавати голокосту і навіть вважати власного президента цілковитим ідіотом. От тільки яйцями в нього кидати не рекомендують. Бо у кращому випадку тебе заберуть у поліцейський відділок, а в гіршому просто пристрелять.

У нашій же країні справи з цим питанням трохи інші. У нас традиційно за сказане слово давали набагато більше років, ніж за якусь дію. Тому і вірили словам більше і ставились до них уважніше. Ось сказав перший президент незалежної України: "Не бійтесь за свої вклади у банках", і мільйони людей залишились жебраками, сказав кандидат у треті президенти: "Створимо п'ять мільйонів робочих місць, бандитів посадимо в тюрми" - і обрали кандидата президентом. А разом з ним помаранчеву команду злодіїв. Саме злодіїв. Бо як інакше накажете розуміти слова Ющенка про Тимошенко: "На посаді прем'єр-міністра Юлія Володимирівна вирішувала лише власні проблеми"? І сама Юлія Володимирівна прилюдно заявляла, що не може протягнути руку нашоукраїнцям, бо в тих "руки зайняті і вічно щось тирять..."

Ми виявились не готовими до найважливішого аспекту демократії - до свободи слова. Тільки тепер усвідомлюємо, що кожне слово мусить бути підкріплене ділом. Чи не запізно ми це починаємо розуміти? Бо вже аферисти всіх мастей і кольорів на брехливих обіцянках та дешевому піарі пов'їжджали у владні кабінети, і викурити їх звідтіля буде ой як нелегко.

Сторожові пси і журналісти

Нині ніби можна говорити і писати про все. Але подивимось, як це виглядає на практиці. От є кореспондент: чесний, принциповий, талановитий. З іншого боку, є власник газети чи телеканалу, де працює той кореспондент. Серед мас-медіа чесних і принципових теж можна знайти, проте їх уже дуже мало. Як правило, вони помітно заангажовані, з чітким партійним забарвленням і з принциповими кореспондентами чинять так само, як господар зі сторожовим псом. Тобто треба погавкати - випустив з буди, а не треба - зачинив, і гавкай скільки хочеш, все одно тебе ніхто не почує... Згодом песик і сам навчиться на когось гавкати, а на когось ні. Отак і з'являються у нас юзі обсерватори, ар'єви, шевченки, які настільки глибоко вивчили делікатне вміння вчасно гавкнути, що дехто з них догав..., вибачте, дослужився і до депутатського звання.

Адже важко собі уявити того самого Ар'єва, який на каналі чесних новин проводить розслідування щодо причетності пана Порошенка до цукрової кризи минулого року. Або повідомляє про те, як кортеж голови РНБОУ Порошенка на смерть збиває перехожу жінку на очах у неповнолітньої дитини. На каналі чесних новин про такі речі не кажуть, там чесність поширюється тільки на Партію регіонів. Тільки-но спробував ведучий 5-го каналу Ігор Слісаренко розповісти, скільки платить найдемократичніший у світі президент Ющенко за навчання своїх дітей, як його тут же з цього каналу попросили. Щоправда, через кілька днів схаменулися, і ось уже пан Слісаренко знову на телеекрані з удаваною посмішкою пояснює, що він порушив якісь там принципи редакційної політики, розкаюється й обіцяє надалі цих принципів не порушувати.

Зрозуміло, що після виборів його вже остаточно і безповоротно можуть звільнити. Але дивує реакція його колег по перу, які абсолютно проігнорували цю подію, на відміну від ситуації з депутатом Калашниковим. Цей випадок є яскравим прикладом політичної провокації за участі представників мас-медіа, яким варто його розглянути докладніше. Бо коли кореспондент починає знімати на камеру ноги дівчат, що танцюють, то реакцію такого запального і не дуже далекого чоловіка, як Калашников, легко було спрогнозувати. Що, власне, і сталося. І тут же колеги нещасного оператора відзняли його синці та розбиту камеру.

На жаль, спровокувати конфлікт, відзняти його і подати під відповідним коментарем стало звичним для журналістів, які у більшості випадків жодним чином не відповідають за це. Можна знайти у поштовій скриньці не відомо ким кинуту квитанцію (причому кинуту так хитро, що видно буде прізвище власника) і звинуватити суддю Конституційного Суду у хабарництві, можна в ефірі озвучити телефонні записи розмов, що начебто належать вищим посадовцям, можна кому завгодно клеїти ярлики і висувати звинувачення. А коли вже тебе самого звинуватять у брехні, то можна кричати про утиски на свободу слова.

Один закон, доходи різні

Громадську думку сьогодні формують винятково мас-медіа. І формують її вони професійно, керуючись передусім вказівками певних політичних сил. Вони абсолютно спроможні показати мізерне і дріб'язкове як величне та перспективне. Усі ці десять кроків назустріч людям, сім ініціатив Президента, чотири пріоритети та інші цифри виявилися в кінцевому результаті цілковитим пшиком. Але ж як були розрекламовані! Я от згадую програму "Контрабанді - стоп!", з якою так носилась пані Тимошенко, коли була прем'єром. Фактично ж "стоп" зробили тисячам галичан з двома пляшками горілки та блоком цигарок. А от фури "Орлан" пана Червоненка пролітали митниці навіть без зупинки. Ось така от рівність, ось такий "один закон для всіх". Закон, може, і один для всіх, тільки одні їздять у маршрутках, а інші у мерседесах, одні не мають за що підручник дитині купити, інші платять за навчання свого чада двадцять тисяч доларів... І вчать при цьому нас демократії.

На завершення скажу таке. Команда Президента використовує свободу слова як основний аргумент на свою користь. Тільки аргументів у команди немає, оскільки вона виявилася непрофесійною у питаннях економіки, політики та керування державою. Вона навіть не змогла сформуватись власне як команда. Але і цей аргумент критики не витримує. Свобода слова не може бути вибірковою і не може бути безвідповідальною. Вона або є, або її нема. У нас її немає...


Ростислав РОМАНЮК