Нобель - 2007: розподіл - не дерибан

Сучасна українська економічна думка, на жаль, слабує на ті ж недоліки, що й об'єкт її вивчення. Адже державне управління нашою господаркою - яскравий приклад того, як не треба проводити реформування й що відбувається, коли об'єктивні економічні закони намагаються або ґвалтувати, або ігнорувати. Натомість вітчизняні науковці чи ті, які вважають себе видатними економістами, здебільшого лише аналізують те, що існує. А ось озброїти владу та бізнес ефективними інструментами із застосування означених законів - з цим у нас наразі поганенько. Тим часом винаходити український ровер у цій сфері непотрібно. До наших послуг - світові надбання економічної науки.

15 жовтня Нобелівський комітет оголосив лауреатів у останній із п'яти номінацій - в економіці. Премію в розмірі 10 мільйонів шведських крон (1,56 мільйона доларів) чи то порівну, чи то "по-братськи" вкотре поділять між собою американці. Це троє професорів: Леонід Ґурвіц, Ерік Маскін і Роджер Маєрсон, які допомогли людству зрозуміти особливості процесу оптимального розподілу ресурсів. Теорія, котру створив 90-літній професор із Прінстона Ґурвіц (до речі, народжений у Москві ще до революції), а потім розвинули його послідовники, має безпосередній стосунок до святої-святих економічної науки. А все починається з аксіоми про вічний брак ресурсів для учасників ринку.

Раніше для подібного аналізу використовували теорію ринків. Її вадою є те, що пропоновані рецепти ефективно працюють лише в ідеальних умовах, яких в реальному житті досягнути складно чи й загалом неможливо. Новітня теорія ставить питання інакше: вона не шукає шлях так званого справедливого розподілу, а займається пошуком найефективнішого механізму в даних умовах. Так науковці довели, що для розподілу товарів індивідуального споживання (наприклад - сировини, їжі чи одягу) найбільш дієвим у багатьох випадках є подвійний аукціон, де ціни призначають не тільки продавці, але й покупці. Водночас концепція пояснює, чому ринкові важелі погано працюють із такими суспільними благами, як водні ресурси, дороги, а також телерадіоефір. Для економічно доцільного їх розподілу може знадобитися інший метод - наприклад, уведення податків на користувачів.

На відміну від математики, котру не завжди вдається застосувати до розв'язання реальних задач, від економічних теорій чекають конкретних рішень. Ось, скажімо, робота держави з монополіями. Роджер Маєрсон припустив, що у наглядових органів ніколи не буде абсолютно повної й достовірної інформації про реальну собівартість продукції монополіста. Тож у антимонопольників завжди є вибір між обкладанням монополістів рентою й стимулюванням ефективного рівня виробництва.

Як і всяка поважна теорія, ідеї Ґурвіца можуть бути використані поза основною сферою - зокрема, для аналізу голосувань, що і проробив Ерік Маскін. Але що набагато важливіше, теорія дозволяє враховувати такі ситуації, в яких гроші - не головне. Наприклад, вона може добре зарекомендувати себе у випадку, коли пріоритетом для уряду при проведенні аукціону є суспільне благо. Коли б про це знали ідеологи та практики української приватизації та переприватизації, наша економіка, можливо, була б улаштована значно краще.

Ігор ГАЛУЩАК

На фото: Леонід Ґурвіц, Ерік Маскін, Роджер Маєрсон