Згадуючи забуті постаті

23 листопада минуло 114 років від дня народження Миколи Сеньковського. Його високохудожні фотографії були відомі не лише в Галичині, але й далеко за її межами.

“Світлив Микола Сеньковський...” Цей лаконічний підпис був відомий багатьом шанувальникам фотомистецтва у 20-30-х роках ХХ століття. Роботи митця неодноразово експонували на міжнародних виставках, а його «Стара гуцулка» отримала 1931 року гран-прі у Парижі.

«Стара гуцулка», мабуть, була особливо дорога митцю. Як згадує його син - Юрій Миколайович Сеньковський, доктор геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент НАН України, ця світлина висіла в їхній хаті у простій дерев’яній рамці.

Микола Сеньковський був автором кількох тисяч художніх світлин, котрі зафіксували краєвиди Карпат, а також життя та побут гуцулів - їхні обряди, звичаї, художні ремесла. Народні інструменти, церкви та каплички, різьблення й одяг - наче кадри цілісної документальної стрічки. Наприклад, фотоновели, присвячені весільному обряду - «Вінчання в церкві», «Гуцульський шлюб», «Весільний похід», «Молода пара -князь і княгиня».

А народився Микола Сеньковський не у Карпатському краї, а на Полтавщині в сім’ї шляхтича. Військовий фотограф, учасник Першої світової, після буремних революційних подій, Микола Сеньковський емігрував до Гуцульщини, де жив і працював по 1939 рік.

Сучасні відомі фотознавці неодноразово відзначали високу творчу майстерність і талант Миколи Сеньковського. Так, Роман Баран, львівський фотомитець і теоретик цього мистецтва, вважає: «За двадцять років життя на Гуцульщині славетний фотомитець створив не тільки етномузей гуцульського життя - невичерпний матеріал для досліджень фахівців у різних галузях знань, але й роботи-фотоновели, що служать предметом вивчення для професіоналів, які йдуть у гори з фотоапаратом».

Ніна ЛЮБІНА, доцент, кандидат філологічних наук