Майстер Іван Кравчук з Івано-Франківщини виготовляє диво-транспорт

Мороз заціловує щоки, вітер забиває дух, дзвіночки дзвенять, коні вистукують копитами - хто не мріє промчати отак із вітерцем на санках? А якщо ґринджоли дерев'яні, а коні "в яблучках" - ух! На жаль, у нашім краю мало залишилося талановитих майстрів, які вміють виготовляти сани.

Іван Кравчук із прикарпатського хутора Жолоб, що у Богородчанському районі, - останній із могікан. Дідусь робить такі дерев'яні санки, котрі самі їдуть! За роботою майстра спостерігала і кореспондентка "УіЧ".

Хутірець Жолоби заховався серед боліт і лісів. Сюди не ходять ані автобуси, ні авто. До оселі хуторян два кілометри дороги потрібно долати пішки чи на конях. Та дідусь Іван не дуже цим журиться. Звик Кравчук до свого хутірця. Каже - кращого місця, як його Жолоби, годі й знайти. Знаходять дорогу до добротної дідової хатини не лише мешканці Івано-Франківщини, але й сусідньої Буковини, Львівщини та Закарпаття.

У запах свіжого дерева вплітається аромат сухої трави. У дідовій майстерні спокійно й затишно. А в дивовижних запахах, що витають у приміщенні, змішалися всі пори року. Дзвінку тишу порушує лише розмірений шурхіт рубанка. То дідуньо над санками мудрує.

- Роботи маю стільки, що й не до оповідання. Сніжок випав, а я ще всім людям санки не доробив. Замовлення пізно отримав, та й багато люду санок хочуть, ото й не встиг. Але ж дав слово, що швидко зроблю, то доводиться майструвати від зорі до зорі, - старенький на мить відривається від роботи.

Скаржиться, що літа беруть своє: здоров'я не те, що замолоду.

- Уже більше тридцяти літ сани та вози людям майструю. Збоку здається, що все дуже просто: збив кілька дощечок докупи - і санки готові. Але ж то ціла премудрість! Справа вельми копітка і важка. Не кожен майстер може добрий віз чи сани зробити. Треба любити це діло й мати руку набиту, - розповідає хуторянин.

На виготовлення саней не кожне дерево підійде. Кравчукові подобається працювати з ясенем або ж буком.

- Ясен і бук - легкі та дзвінкі. Звичайно, дерева цих порід не такі довговічні, як дуб. На замовлення я роблю і дубові сани, але до такого транспорту потрібно мати дуже сильних коней. Бо сани із дуба хоч і міцні, але важкі. Коні, тягнучи такий вантаж, швидко стомлюються, - пояснює майстер. Каже, що дошки на сани й воза заготовлює заздалегідь. Ще з літа. Деревина повинна бути добре просушена.

Біля кожної деталі корчугів (так прикарпатці називають сани, - С.М.) майстрові доводиться працювати до сьомого поту. Вся премудрість дідових саней у тому, що вони виготовленні без жодного цвяха! У зимових карет прикарпатського майстра є і своя "фішка" - розмальовані або ж різьблені боки, які на бажання господаря можна виймати і вставляти назад.

- Складно все робити, але найбільшої уваги просять полоззя. Мусять бути ідеально відшліфовані. Тоді сани легко ковзатимуть по снігу, не спричинятимуть тертя і витримуватимуть великі вантажі, - пан Іван проводить рукою по санних "лижах". Полоззя - як поверхня катка, аж вилискує гладкою поверхнею.

- Дідуню, а хто Вам допомагає? - допитуюся.

- Внучата, - щиро всміхається майстер. - До дерева треба з добрим серцем і легкою душею братися, тоді воно само допомагатиме. Перед початком виготовлення нових санок чи воза я молюся покровителеві доріг святому Миколаю та опікунові Ісуса теслі Йосифу, який завжди допомагає у роботі з деревом. Після молитви перехрещуся - і лише тоді приступаю до роботи, - пан Кравчук каже - всі старі майстри добре знають, що без щирої молитви діла не буде. У молитвах хуторянин просить у Бога щасливої дороги та долі і для людей, які їздитимуть на виготовлених ним санках.

Замовляють сани ручної роботи переважно власники туристичних баз і садиб зеленого туризму. Втім, селяни теж частенько просять діда зробити для них санчата.

Хоч як баба не бурчить, та за свій "фірмовий транспорт" Кравчук просить недорого: понад 1 000 гривень. Зі селян бере менше, з бізнесменів - більше.

- Роботи багато, а зарібку - не дуже. За два тижні, якщо у день по десять годин працюватимеш, то, може, і зробиш одні корчуги. А так, то й місяць біля них треба потрудитися, - каже дідо Іван.

Біля дідових верстатів крутиться білявий підліток - то дідів онук і дідова надія. "Як підросте, то такі сани зробить, що аж співатимуть! Мене не стане, а люди казатимуть: "Кравчукова робота", - і чудуватимуться такому диву", - усміхається майстер.

Світлана МАРТИНЕЦЬ