Батьки славетного актора Марселя Марсо - родом із гуцульського містечка Яблунів

Минулого літа здійснив я ювілейну, тридцяту, мандрівку в країну забутих предків - Гуцульщину. Ставив перед собою дві конкретні мети. По-перше, відшукати копальні золота, які з XVIII століття експлуатували гуцули. По-друге, дослідити, куди ж зникли білі хорвати - таємниче слов'янське плем'я, яке на світанку великого переселення народів просвистіло кочовою стрілою над українськими землями і зникло десь у європейських хащах Чорногорії, Словенії чи Хорватії. Проте вкотре спрацював "ефект Колумба": їдеш в Індію - потрапиш в Америку...

Деруни з грибною начинкою від Ґандзі Вертберґ

Ніколи не забуду залитого сонцем Яблунова, який розкинувся на півдорозі між Косовом і Коломиєю. Рятуючись від сонця, підходжу до крамниці з ритуальними товарами, на скляних дверях якої приліплено оголошення: "Продаю мед у трилітрових слоїках. 20 гривень за один літр".

Із церкви виносять покійника. Траурна процесія, попереду якої крокує півень, майже підтюпцем біжить на цвинтар. Здається, що небіжчик зараз сам вискочить із труни й кинеться до своєї могили. Все це, звісно, я сприймав, мов кадри не знятого фільму з легким сарказмом Еміра Кустуріци, а не суворим реалізмом Інґмара Берґмана.

Я перетнув дорогу і заглибився у старовинне кладовище, де надмогильні пам'ятники скидалися на позолочені мумії єгипетських фараонів. "А що ви тут робите, у цьому царстві печалі?" - пролунав за спиною знайомий баритон, якого я б упізнав з-поміж тисяч йому подібних. Так воно і є - у чорній реверенді, схожий на ворона, оспіваного Едгаром По, до мене наближався настоятель місцевого храму отець Роман. Через півгодини, попиваючи черешнівку, ми сиділи на плебанії у затінку крислатої груші. Від отця я й почув таємницю. Виявляється, три роки тому в Яблунів приїхав таємничий француз. Високий, худющий, з довгими тонкими пальцями піаніста. Він дошукувався архіву, розмовляв із місцевими старожилами. Гість назвався Марселем Марсо. Перед від'їздом на батьківщину француз пожертвував місцевому монастирю 500 євро, переночував у готелі й поїхав у Коломию.

Як з'ясувалося, він розшукував Ґандзю Вертберґ. У багатьох біографічних довідках є розбіжності щодо того, звідки родом батьки всесвітньо відомого міма. В одній енциклопедії подають Івано-Франківськ, в інших згадують Коломию. Так на рівному місці, майже з нічого, і народилася захоплююча тема. З архівних довідок я довідався, що батьки Марсо все-таки народилися в Яблуневі.

Зрештою, великий француз ніколи цього не приховував. В одному з інтерв'ю на запитання журналіста, яка його улюблена страва, Марсо відповів: "Деруни з грибною начинкою. Мама їх готувала дуже смачно. Такої страви не знайдете в жодному французькому ресторані". Але як батьки потрапили у Францію?

Батько Марсо все життя торгував м'ясом. Бізнес розвивався ніби добре, але потім Австро-Угорщина розпалася. У повоєнне лихоліття мало кого цікавив м'ясний бізнес. Але не привид зубожіння налякав родину, а єврейські погроми - лояльні космополіти австрійці сильно відрізнялися від поляків, які за природою своєю завжди були націоналістами та антисемітами. У 20-ті роки родина емігрує у Страсбург, місто на кордоні Франції та Німеччини. Там 22 березня, у день весняного рівнодення 1923 року, і народився Марсель. Хоча насправді звали його Ісер Ісолевич.

Німецька окупація та генерал наполеонівської епохи

Під час окупації Франції родина знову зазнає утисків. Батька Марселя депортували і відправили в Освенцім, де він і загинув 1944 року. Марсель і його брат Алаїн уникли депортації, прибравши прізвище наполеонівського генерала - Марсо. Вони стали учасниками французького Опору. Марселеві було трохи більше двадцяти років, коли він завдяки унікальному таланту миттєво змінювати вираз обличчя і ходу переправив у Швейцарію і врятував більше 70-ти єврейських дітей. Ризикуючи життям, він проходив повз одного і того ж самого вартового, а той щоразу сприймав його за іншу людину. Це був перший урок перевтілення. Хоча насправді ремесло актора Марсель відкрив після перегляду німих кінофільмів за участю Чарлі Чапліна.

"Коли я мав шість років, - писав у спогадах знаменитий мім, - я взяв у батька капелюх, його штани, наклеїв собі смішні вуса й копіював Чапліна".

На мою ж думку, мистецтво перевтілення Марсо отримав від батьківщини пращурів. Річ у тому, що за своєю природою гуцули мають неабиякий дар до театральної гри. Цю рису помітив і великий український письменник, етнограф і збирач народних звичаїв Гнат Хоткевич. Рятуючись на початку ХХ століття від утисків самодержавства, Хоткевич тимчасово емігрував в Галичину і на Прикарпаття. Тут він і створив свій славетний Гуцульський народний театр, який складався з малописьменних селян і лісорубів. Трупа гастролювала по містах і селах краю, з незмінним успіхом показуючи вистави з класики української драматургії.

"Мене дивувало, що гуцули - вроджені актори, - писав у приватному листі Хоткевич. - Здається, вони можуть грати п'єси, навіть не знаючи тексту, на ходу імпровізувати, досконало вживатися в образ, жити життям драматургічних героїв".

1944 року Марсо стає учнем школи драматичного мистецтва при театрі Сари Бернар у Парижі. Там він відвідує лекції славетного майстра пантоміми Етьєна Декру. Через три роки він організував трупу "Співдружність мімів", яка проіснувала до 1960 року. Протягом десятиліть Марсо виступає із сольними номерами.

Народження Біпа і Майкл Джексон

1947 року Марсель створює образ Біпа - сумного блазня з густо вибіленим обличчям, у смугастому светрі й зім'ятим капелюхом на голові. Це образ довірливої людини, яка безмежно любить людей і життя, але якім постійно не таланить. Біп щоразу потрапляє в драматичні обставини, які вимагають відповідей на вічні філософські питання, він мусить замислюватися, що коли підеш наліво - зустрінеш сум, а направо - радість.

Актор створює свої славетні мініатюри "У міському саду", "Творець масок" і унікальну "Юність, зрілість, старість і смерть". Остання - звісно, алегорія. Марсо почав із пози, відомої з підручників анатомії як положення ембріона - життя тільки зародилося! Але воно дано людині - і вона випростовується. Ось перші кроки. Ось уже й упевнена хода юності! Та кроки вповільнюються... Роки беруть своє. Ось уже згорбилися плечі. Опущена донизу голова... Тіло знову займає позу ембріона. О, ні! Це не ілюстрація. Це трагічне втілення швидкоплинності буття. Менше, ніж за п'ять хвилин, Марсо відтворив епопею людського життя, для зображення якої романістові потрібні були б томи...

З незмінним успіхом театр гастролює світом. Йому вдалося підкорити навіть пуританські США. Актор отримує схвальні відгуки театральної критики, йому пропонують навіть знятися у художніх кінострічках. Проте Марсо зберігає вірність Біпу. Проте в одному фільмі він все-таки знявся - це була німа кінострічка Мела Брукса. Там Марсель сказав тільки одне слово - "ні". До речі, увесь реквізит Марсо вміщався у невеликій валізі. Це був своєрідний театр одного актора.

Славетну пантоміму "Проти вітру" перейняв згодом і переробив на свій лад Майкл Джексон. Ще Марсо називали своїм улюбленим актором такі різні майстри, як Рудольф Нурієв та Ентоні Гопкінс.

Зберігаючи вірність театру, Марсо зауважив: "Я приніс тишу у світ театру, де королями були звуки та слова. Танцівникові в його мистецтві необов'язково бути актором, гарному музиканту - тим більше, але мім має бути актором. Він повинен безпосередньо впливати на публіку, задумуватися над тим, наприклад, як і чому люди сміються. Він повинен думати про рівновагу душі. Все це треба пам'ятати для того, щоби навчитися робити видимими душу і думки. Моя спеціальність - показати те, чого немає".

Актор гастролював до 80-ти років, а потім сів за написання спогадів. 22 вересня (у день осіннього сонцестояння) 2007 року зупинилося серце найславетнішого міма, нагородженого орденом Почесного Легіону. З його обличчя назавжди впала біла маска. Але Марсо натомість натягнув чорну. У домовині, покритій національним триколором, він вирушив в останні гастролі на кладовищі Пер-Лашез. А тепер, Маестро, нехай вступають скрипки! Марсо залишив мільйонам своїх улюбленців золоту спадщину: "Я упевнений - можна бути молодим і мати серце старого діда. І навпаки - у грудях зрілої людини може битися зовсім юне серце... Життя чудове, навіть якщо воно важке".

Олександр КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК