Так вважає Владика Любомир Гузар - глава УГКЦ, розмірковуючи про сьогодення України

Радіо «Свобода» провело інтерв’ю з Блаженнійшим Любомиром Кардиналом Гузаром - главою Української греко-католицької церкви. Подаємо витяги з нього.

«Відчуваю дуже слабе духовне спрямування українських політиків…»

- Питання моральності влади або ж питання, які стосуються кожного українця, кожного вірного, а не лише, сказати б, апарату Церкви, ієрархи ставлять в особистих зустрічах із Президентом. Чи говорили Ви з ним про моральність влади, про те, що формується прірва у відносинах між владою і людьми? Зараз шукають посередників ззовні. Чи не може бути таким посередником Церква?

- Я з вами повністю погоджуюся. Я навіть би радо бачив не лише представників Церкви, та й, певно, не однієї Церкви. Я б дуже радо хотів у тому напрямі щось зробити, але ніхто нас не запрошує. Мені прийти і пхатися, і сказати: «Пане Президенте, пане прем’єре, я хочу вам щось казати», - то понад мої сили.

Якби було якесь бажання зі сторони влади використати авторитет Церкви, і навіть до того ще запросити, може, таких чільних представників громадськості, щоби ми спільно стали посередником на довготермінову розв’язку. Не тільки на те, як вийти з цієї ситуації тепер, бо це, мені здається, не є в наших компетенціях ніяк, це є конституційна справа.

- Наші відомі політики - люди релігійні. ТБ показує їх у церквах, вони їздять до Єрусалима…

- Наскільки релігійні наші політики? Наскільки релігійні переконання насправді є для них вказівкою? Я не щоби дуже багато слухав виступів у ВРУ, але, слухаючи тих кілька виступів, я відчуваю дуже слабе духовне спрямування. Не робить на мене вражіння, що ті люди живуть за своєю вірою. Мені прикро це сказати. Але мені здається, що вони правдоподібно трактують своє релігійне переконання як щось таке абсолютно приватне, що воно ні в який спосіб не може впливати на їхнє становище. Мені здається, тому забагато політики, замало духовності.

- Уявіть собі, що поруч із Вами сидять Президент України та прем’єр-міністр і Ви зараз маєте змогу їм сказати, що Ви думаєте...

- Будьте люди! Я б їм сказав: бракує моралі, бракує послідовності, бракує певної лінії розуміння відношення до держави, але перше всього бракує діяння на підставі якихось солідних моральних підстав.

«Церква не сміє втручатися в політику…»

- Зрозуміло, що Церква не може стояти осторонь, коли йдеться про речі засадничі для людини. Часто ці речі в Україні лежать у політичному річищі. Де та межа, на Вашу думку, яку Церква, даючи людям суспільний орієнтир, не може перейти?

- На мою думку, Церква не сміє втручатися в політику. Але Церква має завдання допомагати людям жити по-Божому. Ми не маємо казати, таку структуру приймати: голосувати - не голосувати. Я не відчуваю, що це є наша компетенція. Але ми не можемо мовчати, коли відчуваємо, що є брак певних моральних основ у тому діянні, певної послідовності, відчуття відповідальності за те, що діється, бо остаточно ми вже не маємо, що влада від Бога, але владу треба виконувати по-Божому.

- Ви дуже багато говорили, писали, а ще більше, напевно, думали про ідентичність своєї Церкви. Як би Ви сьогодні описали цю ідентичність?

- Наш Синод поставив як найважливіше стратегічне завдання для нашої Церкви в трьох питаннях, на які кожен вірний нашої Церкви повинен відповісти. Чому ти віриш у Бога? Чому ти є християнином? Чому ти є греко-католиком?

- Ми можемо отримати відповіді на ці питання від Вас?

- Вірю, бо я вірю з переконання. Я це прийняв від своїх батьків. Але я власною працею, особливо в молодших роках, прийшов до переконання, що Бог існує, і що Ісус Христос є справді Сином Божим, який прийшов навчити і спасти мене.

Чому я християнин? Бо я приймаю Ісуса Христа як справді Посланника Божого, Божого Сина. Я вірю, що в моєму житті і так, як я бачу життя взагалі, він є.

Третє питання: чому я греко-католик? Це правда, що я народився в тій Церкві. Господь Бог так дав, щоб я народився в тій східній традиції, одначе я є також рівночасно переконаний, що ця східна традиція не виключає, а підкреслює, що ми, вірні тієї традиції, повинні бути в єдності Вселенської церкви, практично в єдності з наступником святого апостола Петра. Це є забезпечення отієї вселенськості, з однієї сторони, єдності, а з другої сторони - множини, яка існує між людьми.

«Наша Церква повинна бути посередником між Сходом і Заходом…»

- Владико, свого часу Ви писали, що УГКЦ не має бути мостом, бо це ніщо, а повинна бути посередником. Чи дотримуєтеся Ви такої думки зараз?

- Чому не мостом? Бо по мосту ходять і на міст не звертають уваги. Міст є чимось мертвим. А посередник - це той, який повинен бути учасником обох сторін. Якщо ми говоримо сьогодні про світ православний і світ католицький, значить, ми, будучи частиною того східного благочестя, яке приймають всі наші православні брати, водночас можемо інтерпретували Схід Заходові, Захід Сходові.

Західна латинська культура не розуміє східної, боїться її. Наші православні брати не знають Заходу, не розуміють Заходу, бачать його, як якесь викривлення християнства, якесь хитання у вірі. Представити одних другим, щоби вони перестали боятися один одного, щоби краще розуміли один одного - це є величезне завдання.

- Що змінилося в УГКЦ після приходу нового Папи?

- В основному, мені здається, не змінилося ніщо. Але змінюється. А саме поглиблення розуміння природи нашої Церкви. Ми стараємося, щоб Апостольська Столиця визнала за нами патріарший устрій для нашої Церкви.

- Що говорить Папа з цього приводу?

- Він є прихильний. Він каже, що треба в тому напрямі працювати… Патріархат - то не є якась така, знаєте, прикраса чи нагорода за заслуги, це є певний стиль життя церковного. З іншої сторони, мусить перейти певний процес зрозуміння, і латинська Церква, але також і православні наші Церкви, мусять також зрозуміти, чому, щоби це не інтерпретувати політичними категоріями, але щоби радше дивитися на це, як на складову частину певної традиції. Деякі православні Церкви негативно ставляться. Але якби вони до глибини зрозуміли, в чому полягає патріархат, то вони би радо нам того бажали.

«Де твій дім? Там, де ти вішаєш свій капелюх…»

- Я пригадую певні протести, коли Ви переїжджали зі Львова до Києва, багато хто висловлювався проти цього. Як Вам ведеться в Києві?

- Я почуваюся дуже добре в Києві. Бачите, східна Україна, я так назагал кажу - це люди більш відкриті, більше такі (в дуже доброму значенні цього слова) прості, нескомпліковані, якось не такі, знаєте, загадкові. Далеко легше спілкуватися. Мені особисто це дуже подобається. Я стараюся бути дуже щирим із тими людьми, щоби не, так би мовити, задраснути їхньої відкритості, їхнього бажання спілкуватися.

Знаєте, це така трошки особиста річ. Бо мене доля кидала - я вже, треба сказати, стратив коріння, і я не маю якогось такого дуже сильного прив’язання. Хоча я у Львові народжений, але з родини вже лишилося, може, дві-три особи всього. Товаришів шкільних... Ми нещодавно сходилися - ті, що в 1943 році до гімназії були записані у Львові. Але, знаєте, кожен ішов іншим шляхом. Я не маю такої, скажімо, зв’язлості, як мають люди, які виростали разом.

- Тому Вам легко змінювати місце?

- Дуже, дуже. Не маю прив’язання. Бачите, життя мене кидало: ми були в Австрії, були в Америці, були в Італії. Повернувся в Україну, жив тут, жив там. То треба трошки дивитися, так скажу, з моєї особистої історії… Є така приповідка: «Де твій дім? Там, де я вішаю свій капелюх». То є особиста річ. Може, якби я інакше жив, інакше історія укладалася, може, було б інакше. Але я почуваюся дуже добре.