Чи справді названо гідних?

Спочатку - невеликий екскурс в історію... З постанови Ради міністрів УРСР від 1961 року: "Премії імені Т.Г.Шевченка присуджуються за високохудожні твори літератури, образотворчого мистецтва, музики, кінематографії та театрального мистецтва, музичні та театральні вистави, які створені митцями республіки та здобули широке громадське визнання".

Протягом кількох останніх років у культурологічному середовищі України почали лунати недвозначні натяки, що вручення Шевченківської премії фактично перетворився у підкуп державою людей мистецтва і "дерибан" державних грошей замість вшанування справді гідних представників культури та мистецтва.

Минулого десятиліття вручення Шевченківської премії затьмарювало те, що деякі знакові вітчизняні письменники намагалися від неї дистанціюватися. Першим відмовився від нагороди відомий український поет і кіносценарист Микола Вінграновський. Від неї тримаються якнайдалі культові постаті сучасної літератури Оксана Забужко та Юрій Андрухович. Так, пані Оксана, яка є лауреатом багатьох престижних міжнародних премій, коментуючи процедуру висунення на Шевченківську премію, саркастично зауважила, що "совєтську владу в цій країні ніхто не міняв. І те, що їй поміняли прапор із червоного на синьо-жовтий, ще не означає, що традиції змінилися. А ці традиції полягають у тому, що держава призначає найкращого письменника, найкращу доярку, найкращого тракториста... Гроші платників податків, які вручають нагородженим, ніяк не йдуть на користь розвитку культури загалом. А отже, платники податків сплачують незрозуміло за що".

Дехто з цьогорічних шевченківських лауреатів справді відомий лише у вузьких мистецьких колах і нічого епохального для прослави України не спромігся створити. Так, лауреат в номінації "Художня література" Петро Перебийніс отримав премію за збірку поезій, видану у... 2005 році.

Його колега, поетеса Любов Голота отримала нагороду за роман "Епізодична пам'ять", який теж не став явищем у царині красного письменства. Зате пані Голота є дружиною поета і народного депутата-бютівця, а це у наш кон'юнктурний і заполітизований час щось таки означає.

Коли прочитав список бажаючих отримати нагороду, то зрозумів, що для цього потрібно ставати у чергу. Наприклад, як це зробив актор Богдан Бенюк, якого висунули увосьме! "У пакеті" з ним премію отримала і Наталя Сумська, дружина Анатолія Хостікоєва, який став лауреатом Шевченківської премії за кінороботи ще дванадцять років тому.

Можливо, щось змінить ініціатива низки громадських організацій, які невдоволені як патерналізмом держави, так і непрозорістю роботи Шевченківського комітету, котрий зараз очолює Роман Лубківський. Вони запустили в Інтернеті проект "Народна "Шевченківська премія". Її принцип простий, як сама інтерактивність. Але "генерали від мистецтва" поки що ігнорують народну ініціативу. Мабуть, таки не хочуть втрачати контроль за чималими фінансовими потоками...

Мирослав ГРЕДІЛЬ

Довідка

Уперше Шевченківську премію вручали 9 березня 1962 року. Лауреатами стали Павло Тичина й Олесь Гончар у галузі літератури, Платон Майборода - музики. Грошова винагорода на той час становила 2,5 тис. крб.

За незалежності розмір премії визначає Президент України. У 1995 це було 100 млн. купоно-карбованців; 2001-го - 15 тис. грн, 2003-го - вже 75 тис. грн, 2005-го лауреати отримували 100 тисяч грн, а з 2007 року - по 130 тисяч гривень.