Львiвські "діти вулиці" покинули свої домівки не з доброї волі

"Не скажете, котра година?" - ховає змерзлi рученята у куртку з чужого плеча маленька дiвчинка. Їй - дванадцять, зовуть її Iринкою. Цю дитину нiхто i нiколи не називав пестливими iменами. Лише часто навздогiн лине "злодiйка", "наркоманка". Iринка чекає на автомобiль "Дiти вулиці", який привезе їй їжу - єдине, чим ця дитина та подібні підлітки харчуються...

"Вдома попросила хлібчика, та мене насварили..."

Мама Iринки дбає не про доньку, а про горiлку. Каже: "Хай подякує за те, що її народила". Якось п'яна мати сказала сусiдцi про доньку: "Виживе - добре, а нi - то й ні". Дівчинка вижила. Для того, щоб отримати образливий суспiльний статус "дитина з неблагополучної сім'ї" і поповнити ряди львівських вуличних жебраків.

- Ти щось їла сьогодні? - ловлю її голодний погляд.

- Учора їла. Нас тут годували. Супчик був, печиво. Нинi - ще нiчого. Вдома попросила хлібчика, але мене насварили. Мама сказала, щоб я заробляла, - розглядає фотоапарат у моїх руках. Даю їй потримати.

- Не боїтеся, що вкраду? - у погляді звиклої до титулу "злодiйка" дитини ховається зрадлива дитяча сльоза.

Кладу руку на стрижену голiвку: "Не боюся".

Знають лише одне іноземне слово - "Карітас"

Через хвильку нас обступають інші дiти. Двоє, п'ятеро, ще пiдходять. Рівно о другiй дня сюди, до "чорного" виходу "Кiнопалацу iменi О.Довженка" їм привозять їжу. З iноземних слiв дiти з неблагополучних родин добре знають лише одне - "Карiтас". Співробітники цiєї органiзацiї не лише привозять їм гарячу їжу, але й лiкують вiд захворювань, наркотичної залежностi, виводять воші, лишаї та зодягають.

Дiти ще раз перепитують мене про годину. Чекають. "Не будеш слухати - покину, i станеш таким, як ось вони", - проходить неподалік жiнка з вередливим малюком. Бачу, як стискуються у кулачки потріскані від вітру рученята моїх нових знайомих. Вони і так знають, що не такi, як iншi дiти. Бо живуть на "дні". Там, де немає iграшок, тепла, їжi, любовi. Де голод, холод, побої i п'яна мама...

"Ви Андрійка не гладьте - у нього воші..."

У моїх маленьких спiврозмовникiв виснажені личка, настороженi погляди, нервовi рухи. Вони матюкаються не гiрше від дорослих, знають про свiт те, про що й не здогадуються їхні звичайні ровесники. Бо колискою цих дітей була й залишається вулиця, а колисковими - п'янi розмови та побої матерi, батька чи вiтчима.

- Ви Андрiйка не гладьте, бо у нього вошi, - попереджають мене.

- А чому матюкаєтеся? - допитуюся.

- Так легше, - видихають усi разом. - Бо такi нерви беруть, що хочеться все бити. А коли скажеш погане слово, то наче вiдпускає.

Навперебiй розповiдають, звiдки тi "нерви" беруться:

- Тебе постiйно б'ють-б'ють. Тодi кричать i знову б'ють.

- Буває так, що i заслужено можна дiстати раз по "м'якому мiсці", - намагаюся жартувати.

-Раз?! По "м'якому мiсцi"?! Знаєте, як б'ють? - зцiплює зуби 13-рiчний Андрiйко. - По головi кулаками, ногами у спину, палкою по обличчю. Пательнею, коли їсти просиш...

Розумію, що цей хлопчик каже правду. I мовчу. Бо не знаю, що йому вiдповiсти.

- Ви так слухаєте, наче в iншому свiтi живете, - кепкують надi мною. I навчають -- як жебрати, нюхати клей, красти та їсти таблетки "трамадол" "для кайфу".

До цього звикнути не можна

- О! Приїхали-приїхали! - дiтвора враз забула про таке диво, як цифровий фотоапарат -- кинулися до авто з їжею.

- А що менi привезли?! А менi? А цукерки маєте?

- Їжте-їжте, тiльки не поспішайте, - Борис, водiй i соцiальний працiвник "Карiтасу", каже, що до великих бiд цих дiтей звикнути не можна. Нiколи. I додає, що у нас немає вуличних дітей - є дiти, якi нiкому не потрiбнi. Як оцi дев'ятеро з Сихівського району, які жадібно зачерпують ложками привезену гарячу страву.

Щодня водій Борис i медсестра Оля годують на вулицях Львова 75 дiтей.

- Серед них є вже багато "приручених", - розповідають вони.- Діти не бояться мiлiцiї та лiкарiв. А найголовнiше - на очах відтаюють, перестають бути агресивними та жорстокими. Цими обiдами ми прагнемо навчити їх не красти i хоча б трiшечки пiдгодувати. Бачите, які вони худі й обшарпані!

Медсестра розповiдає, що на початку проекту "Дiти вулиці" було всяке. В однiєї дiвчинки діагностували цингу та виразку шлунка - без опiки та пiклування дорослих вона жила впроголодь. Iнших дiтей довелося рятувати вiд загноєних ран - свiжих i задавнених.

Додому повертатися не хочуть

Проект "Допомога дітям вулиці" благодійної організації "Карітас-Львів-УГКЦ" уже дванадцять років поспіль годує покинутих львівських дітей. У кризовому центрі благодійної організації з "дітьми вулиці" працюють також кваліфіковані педагоги та психологи. Нині у центрі - двадцять діточок дошкільного віку.

- За останні сімнадцять років в Україні, - розповідає Богдан Білан, керівник проекту "Допомоги дітям вулиці", - значно зросла кількість бездомних, голодних і безпритульних дітей. Тож для того, щоби вирішити цю гостру соціальну проблему, в травні 2006 року і розпочався цей проект. За два роки роботи кризового центру ми надали допомогу 300-ам дітям віком від трьох до шести років. Окрім того, за сприянням "Карітасу Німеччини" та Європейської комісії у Львові створили "Дитячий соціальний центр", який за два роки діяльності надав допомогу 120 дітям. До центру щодня приходять майже 20 дітей віком від семи до вісімнадцяти років. Майже всі вони не хочуть повертатися ввечері додому, де на них чекають знущання і побої...

Днями у Львові в рамках спільного проекту "Карітас України" та "Карітас Німеччини" "Допомога дітям вулиці" за фінансової підтримки Європейського Союзу відбувся "круглий стіл" на тему "Налагодження співпраці урядових та громадських організацій у напрямку попередження виходу дітей на вулицю та практичної допомоги дітям у складних життєвих обставинах у місті Львові". Мета заходу - узгодити зусилля урядових та неурядових організацій міста й області в напрямку профілактики виходу дітей на вулицю та практичної допомоги дітям у складних життєвих обставинах. Та чи почують плач маленьких жебраків львівські чиновники?

...Нагодованi й зігріті маленькi сироти при живих батьках юрбилися поблизу "Кінопалацу". Сьогодні на обід були борщик, салат зі свіжої капусти і гречана каша з котлетами. Степанко розламує навпiл булочку, якими дiтей пригостили водiй Борис i медсестра Оля.

- А вашi дiти вас люблять? - щиро зазирає менi у вiчi. I, не дочекавшись відповіді, вiдвертається:

- А я свою маму ненавиджу!..

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ