Останні події довкола польсько-українських відносин як на політично-дипломатичному, так і в суто людському зрізі у тверезомислячих громадян обох країн викликають цілком логічне занепокоєння. Інформаційні повідомлення з митних переходів, де українське населення прикордоння перекриває автошляхи, протестуючи проти драконівських шенгенських законів, не зовсім коректні заяви окремих галицьких політиків-радикалів, а також польського консула у Львові - все це симптоми можливого загострення відносин двох країн. Їхні заяви швидше нагадують риторику періоду "холодної війни", ніж перемовини добрих сусідів, історія взаємовідносин яких упродовж століть хоча й була обмита кров'ю і взаємним поборюванням, проте часто кордон між українцями і поляками проходив через шлюбне ложе. Олії в огонь додала і широко розрекламована зовнішньополітична акція зі впровадження так званої "карти поляка", неоднозначно сприйнята в Україні, особливо на її західних теренах.

А наші "хруні" чухаються

У тому, що діється нині в українсько-польських відносинах, винна передусім як на державному, так і на регіональному рівнях українська влада (окрім геополітичних чинників політики ЄС, що знову вибудував "берлінський мур" між Заходом і Сходом). Саме вона своїми непрофесійними діями і популістськими заявами (а точніше - бездіяльністю) фактично поставила десятки тисяч українців, які виживали як із прикордонної торгівлі, так і з сезонних сільськогосподарських і будівельних робіт у Польщі, у принизливе становище прохачів євровіз. Нас, українців, упродовж років заколисували кучеряво-оптимістичними словесами про те, що ми - європейці. Проголошували це як екс-президент України Леонід Кучма, який неодноразово декларував свою не тільки офіційну, а й просто чоловічу дружбу з екс-президентом Польщі Олександром Кваснєвським, так і нинішній глава держави Віктор Ющенко, заявляючи, що поляки є і будуть нашими найефективнішими лобістами й адвокатами в Євросоюзі.

Але сталося те, що мало статися. Польща впевнено причепилася до потужного "потяга" ЄС і в'їхала у Шенгенську зону, а українцям знову залишилося роздоріжжя між Заходом і Сходом.

Та це не найбільша біда - ми ж звичні як до роздоріжжя, так і до бездоріжжя. Гірше, що наші політики і влада, які стільки років розповідали про європейські стандарти життя і демократії, котрі вони хочуть утвердити в Україні, наплювали на народ, зосередившись на власному несамовитому збагаченні та боротьбі за владні крісла. Замість того, щоби розвивати економіку й господарку, а не писати до Києва фальшиві зведення про низький рівень безробіття і ніби-то зростання доходів населення, місцеві можновладці в особі вже екс-губернатора Петра Олійника і ще чинного львівського мера Андрія Садового так захопилися підкилимовою боротьбою за землю і нерухомість, що коли вдарив "польський грім", вони нарешті почали, хоч про людські очі, шкробати звичні для себе місця.

Рецепти генерального консула

Упродовж усієї каденції у ролі львівського міського голови Андрій Садовий ніколи не приховував своїх симпатій до наших західних сусідів. Не без іронії подейкують, що і мером він став завдяки адаптованому на львівський ґрунт польському бренду "Самопомочі".

І раптом, як грім серед ясного неба, заступник міського голови Львова Василь Косів наприкінці минулого тижня оприлюднив сенсаційну заяву, що на півроку припиняє спілкування з представниками польських ЗМІ. І чинить він таке на знак протесту проти неадекватного використання його слів у скандальній статті польського журналіста під символічною назвою "Мільйони українців хочуть приїхати до Польщі", що була опублікована в газеті "Dzіennіk" 17 березня цього року. Виявляється, як стверджує пан Косів, це польське право-радикальне видання спотворило його слова, та ще "образило українців загалом і львів'ян зокрема".

Про що ж конкретно йдеться у статті і що саме так обурило толерантного й інтелігентного Василя Михайловича? Виявляється, автор публікації нарешті назвав речі своїми іменами, розкривши справжню суть закону про "карту поляка", проголосованого польським сеймом 7 вересня 2007 року і нещодавно підписаного президентом РП. Із 1 квітня цей закон набуде чинності.

Журналіст, зокрема, цитує польського генконсула у Львові Вєслава Осуховського, який заявив, що "якщо навіть кілька відсотків українців, предки яких жили у Польщі, скористаються своїм правом, то їх буде сотні тисяч". А Еміль Лєгович, голова Товариства польської культури львівської землі, пішов ще далі, заявивши, що за "картою поляка" зголосяться мільйони громадян України. Далі автор статті у "Dzіennіkу" стверджує, що у львівських архівах зараз панує справжня пошукова лихоманка "польського коріння". А "на десерт" висловив співчуття панові консулу. Мовляв, він матиме ще одне непросте завдання -- встановлення фактів, чи не діяли родичі кандидатів на отримання "карти поляка" на шкоду Польщі, беручи участь в УПА (!), "відповідальній за різанину в 1940-их роках понад 150 тисяч поляків Волині та Східної Малопольщі".

У статті стверджується, що на масове переселення очікує і влада Львова, а згаданий п. Косів, коментуючи сподівання щодо міграційних процесів, спромігся лише пояснити польському журналістові, що у час глобалізації цього явища важко уникнути.

Того ж дня міський голова Львова Садовий, почувши смажене, звернувся з відкритим листом до міністра закордонних справ Польщі та польського посла з вимогою пояснити висловлювання генерального консула РП у Львові Вєслава Осуховського, який заявив у згаданій статті, що "після двох років перебування у Львові у нього з'явилися серйозні сумніви щодо співпраці з українцями". Схоже, що "великого друга польського народу", за якого видає себе Андрій Садовий, напередодні "Євро-2012" поляки вирішили просто "кинути".

Польща: криза "демографічного" жанру

Якщо коротко, то Республіка Польща, прийнявши даний закон, за словами її дипломатичних представників, хоче таким чином компенсувати моральні й матеріальні втрати своїм колишнім громадянам, їхнім дітям і внукам, яких вона колись покинула. Власне, як вважає польське МЗС, це єдиний мотив прийняття даного закону, згідно з яким власник "карти поляка" має право на отримання безкоштовної десятирічної візи до Польщі, легальну працю, безкоштовне навчання, соціальну допомогу.

Для того, щоб отримати її, громадянин України (Білорусі, Російської федерації і решти пострадянських республік) мусить довести у консульстві РП, що він вважає себе приналежним до польського народу. При цьому: а) знає польську мову хоча б на базовому рівні й вважає її рідною; б) знає, поважає і підтримує польські традиції і звичаї; в) зможе довести, що хоч один із його батьків, бабуся або дідусь були за національністю поляками. До уваги також братимуться довідки від польських культурних товариств, що підтверджуватимуть активну участь на користь польської мови і культури бажаючого отримати "карту поляка".

Якби я був патріотом Польщі, то, звісно, аплодував би мудрості й далекоглядності розробників закону про "карту поляка", який пролежав у сеймі майже десять літ. Але я є патріотом України, а тому розглядаю цей закон у контексті його дії на наш і так дезорієнтований та деморалізований вітчизняною бездарною владою люд.

А правда в тім, що з Польщі за останні кілька років виїхало на Захід понад мільйон громадян, середній вік яких становить 26 років.

До того ж, Польща вже давно переживає затяжну демографічну кризу. А ще поляки хочуть продемонструвати перед світом, що вони - сильна нація і держава, яка дбає про своїх єдинокровних братів, де б ті не народилися і не проживали. І це правильно.

Однак дивує інше. Чому мовчить МЗС України, коли з уст польського консула звучать аж ніяк не дипломатичні висловлювання на українську адресу? Що робить українське посольство у Польщі, не реагуючи на прийняття нехай польського, але дуже важливого для наших спільних взаємовідносин закону? І таких запитань до українських високопосадовців є чимало.

Хто і на чий млин воду ллє?

Як стало відомо, Андрій Садовий пообіцяв президентові Вроцлава, що у Львові навпроти університету "Львівська політехніка" до кінця 2009 року буде встановлено пам'ятник розстріляним у 1941 році польським професорам. Згідно з угодою, всі роботи профінансує польська сторона.

На перший погляд, справа хороша, адже українці чинять шляхетно і по-європейськи, хоча розстріл польських професорів дуже часто використовували в колишньому СРСР і Польщі для антиукраїнської пропаганди, інкримінуючи цей злочин батальйону "Нахтігаль" і особисто Романові Шухевичу, який у той час був його командиром.

Хоча насправді (і це визнає більшість авторитетних фахівців) розстріл учених - справа рук спеціальної айнзацкоманди, що провела аналогічну акцію 1939 року в Кракові, а зокрема голландського есесівця Ментена, який розумівся на антикваріаті та предметах розкоші й гостював у сім'ях страчених. Він же і заволодів майном розстріляних професорів.

А у Польщі тим часом теж хочуть поставити пам'ятник. Ще рік тому в дуже поважному й авторитетному польському виданні "Gazeta Wyborcza" опубліковано статтю "У столиці відкриють пам'ятник постраждалим від УПА" у вигляді п'ятиметрового дерева з крилами замість крони, до стовбура якого поприбивані трупи дітей...

Але українська влада і далі вдає, що нічого не відбувається.

Мирослав ГРЕДІЛЬ