Замінив... маму

Одружившись у 50-річному віці, Ярослав на схилі літ змушений виховувати рідного сина і прийомну доньку

Коли однолітки Ярослава Демченка створювали сім'ї, хлопець мав інші плани. Їздив у радянські часи на золоті копальні - хотів збудувати оселю і лише тоді привести наречену. Роки минали, вже й будинок давно "виріс", як палац, а особисте життя не складалося. Кілька років тому, гостюючи у знайомих на Полтавщині, Ярослав познайомився з гарною молодичкою. Жіночка була самотньою матір'ю, виховувала донечку. Наталя припала до душі чоловікові, тож Ярослав запропонував їй руку й серце. Новоутворена сім'я переїхала на Львівщину, у Буський район - саме звідси родом Ярослав. Сусіди жартували: стільки років не женився, а ось тепер (на час одруження чоловікові було за п'ятдесят) має дружину на двадцять п'ять років молодшу! Через рік спільного життя у подружжя народився синочок.

Ярослав одразу, як приїхав до Буська, прописав у себе дружину і названу доньку. Чоловік був щасливий: нарешті його хата наповнилася дитячим щебетом. Але це тривало не довго. Після народження сина Наталю наче хтось підмінив - жінка почала зникати з дому, не дбала про дітей, почала зловживати спиртним. На вмовляння чоловіка оговтатися не реагувала. Ярослав не міг дати ради жінці-бродяжці й розлучився. Рішенням Буського районного суду горе-матір у 2003 році позбавили батьківських прав щодо сина Василька - на той час хлопчикові виповнилося чотири рочки. Його залишили на виховання далеко не молодому батькові. Цікаво, що на час слухання справи Наталія Демчук була "у мандрах", правоохоронці навіть оголосили розшук. Згодом міліція знайшла маму-зозулю у травматологічному відділенні районної лікарні з поламаною ногою. Лікарям вона розповідала, що впала з драбини.

- Ми просили жінку, коли одужає, навідатися до нас, - розповідала керівник служби у справах дітей Буської РДА Наталія Бучко. - Не дочекалися - Наталія забрала дівчинку й поїхала на Полтавщину. Ми вже сподівалися, що це кінець неприємної історії, однак помилилися: через два тижні Ярослав знайшов під дверима хати дівчинку. Виявилося, що мати підкинула свою доньку колишньому чоловікові, а сама подалася світами. Ярослав неодноразово дзвонив Наталії, щоби забрала Марічку, але вона все не приїжджала. Хоча дівчинка називала вітчима батьком, ми не мали юридичного права залишати її у нього. Навіть попри те, що чоловік не заперечував і приписав Марічку у себе. Служба у справах дітей зібрала всі документи на дівчинку і, оскільки мати не з'являлася, подала позов у райсуд про позбавлення батьківських прав Наталії Демчук щодо доньки. Вдруге подали на розшук горе-матері. ...Відтоді, як її позбавили материнства, минуло чотири роки, а Наталя жодного разу не навідалася до дітей. Марічку ми відправили у сиротинець "Добре серце", що у Новому Милятині. Вітчим, який їй практично ніхто, часто до неї навідується, на вихідні забирає додому. Ярослав навіть погодився стати офіційним опікуном дівчинки. За свою практику мені доводилося мати справу з різними життєвими історіями, але ця, скажу чесно, мене вразила. На схилі літ, вже у пенсійному віці, чоловік узяв на себе велику відповідальність - виховання неповнолітніх дітей. Усе життя він шукав людину, яка стала б йому надією ц опорою. Мабуть, діти у майбутньому не підведуть свого татка. Він у них - єдина рідна людина в усьому світі.

Надія ШПАК