У Тур'є народжується багато дітей, а гроші "дає" матінка-природа

Знайти сьогодні населений пункт, звідки українці не виїжджали б за кордон на заробітки - рідкісне явище. Село Тур'є, що у Буському районі Львівської області, у цьому плані унікальне. Тут і раніше ніхто нікуди не їхав, а тепер - і поготів. Хоча, на перший погляд, працевлаштуватися ніде - діє на його теренах лише реформоване з колишнього колгоспу господарство. Однак селяни оптимістично налаштовані, дають собі раду й на життя не нарікають. За останні два роки тут навіть відчутно поліпшилася демографічна ситуація.

Про газові проблеми, хліб у печі та свіже повітря

Ось і дрімучі ліси - це за столітніми соснами заховалося село Тур'є. Відчуваєтьсялось, що сюди ще не сягнули загребущі руки виробників меблів, якими славиться Буський район. Саме тому, що горе-підприємці використовують деревину як основний матеріал для виробництва, ліси у більшості населених пунктах району відчутно полисіли.

Водій маршрутки підказує мені, де сільрада, клуб, школа. Всі ці споруди у селі великі, двоповерхові, будовані ще у радянські часи. Коли вийшла з авто, трохи аж запаморочилася голова - таке тут надзвичайно свіже і чисте повітря. Селяни наразі мають привілей жити в екологічно чистій зоні. Тут немає вишок сотового зв'язку, викидів виробництва, та й транспорту мало - село є крайньою точкою району.

Тур'є має багату історію. У місцевому шкільному музеї є знахідки, що підтверджують - люди жили тут і в кам'яному віці. Цього року минає 553 роки з часу першої письмової згадки про село. Територія Тур'янської сільської ради охоплює два села - Тур'є та Гутисько-Тур'янське і три хутори - Бажани, Лісові, Бачка. Як і у ХІХ столітті, за польського пана, що мав у цій місцевості великі маєтки, селяни тут займаються переважно господарством і працюють у лісі.

"Замок, що був на хуторі Синичеві, - розповідає секретар сільської ради Ольга Завалій, - знищила радянська влада. Сьогодні у цьому місці - залишки фонтана і панського саду. А шкода - мали б сьогодні гарну пам'ятку. Найстаршою спорудою у селі є млин. Німці під час війни використовували його для виробництва смоли із пеньків, які корчували і возили з лісу. Цей млин діє і сьогодні. Кожен селянин сіє пшеницю, згодом меле. Більшість тур'янських ґаздинь хліб печуть у печах. Минулого року до села підвели газогін, але газу ще не маємо. Створили два комітети з питань газифікації, збираємо заявки від людей, які хочуть мати "голубий вогник" у хаті. Якщо буде державне фінансування та підтримка людей, сподіваємося мати газ у селі вже цього року. Наразі ж обходимося дровами й газовими балонами".

Людей у селі "тримають"... чорниці

Хоча тут, як і в інших селах, чимало порожніх хат, проте останніми роками в Тур'ї народжується щороку по 19-20 дітей.

"І це такі,- вважає сільський голова Степан Сподарик, - які у нас залишаться жити. Була б робота. Поки що із працевлаштуванням складно. Раніше діяв колгосп - відбулося розпаювання. Сьогодні це вже не те господарство, що колись. Виробництва як такого немає. Приїжджав один чоловік, обіцяв створити швейне підприємство, але... Не так давно Красненський комбінат хлібопродуктів виявив бажання взяти у нас в оренду 240 гектарів землі, та знову проблема - із 1 січня цього року діє закон, згідно з яким тепер землю можна здати в оренду лише через аукціон! Останній повинен відбуватися в області за наявності відповідних оплачених документів і хоча б двох заявників-орендарів. В іншому випадку аукціон відкладатимуть".

На те, що прийде час і держава нарешті підтримає село, селяни мало сподіваються - розраховують на власні сили. До речі, минулий 2007-ий в Україні був проголошений Роком села. Обіцяли людям виплатити дотацію на худобу по 400 гривень за корову - не дали. Селяни почали випродувати поголів'я. Цього року на 60 корів у селі стало менше. Однак тур'янці не розчаровуються. Працюють на землі, вирощують на продаж свиней. Але це ще не все. Заробляти на життя допомагають дари лісу. Навесні заготовляють березовий сік, улітку - чорниці. Чорні ягоди і тримають людей у селі - за сезон можна дуже добре заробити. У цей час і діти, і дорослі - всі в лісі. Заготівельники приїжджають фурами. Щовечора до них такі черги, що люди з відрами до півночі здають зібрану продукцію. Тому жінки місцеві не думають про Італію. І все це - завдяки щедрим дарам лісу.

Інвестиційні мрії домогосподарок

Тур'є - село велике, гарне, асфальтоване. У центрі стоїть пам'ятник Тарасові Шевченку. Навпроти - великий сільський клуб. А неподалік двоповерхова школа - по-домашньому затишна. Усе це завдяки тому, що впродовж багатьох років директорує Надія Литвин. У школі серед учителів є п'ять художників, майстри народно-ужиткового мистецтва. Зокрема, з вишивки, виробів зі соломки. Завдяки їм школа, мов писанка - уся в картинах, малюнках. Має навчальний заклад і опікунів у Канаді, Німеччині. Сільські учителі забезпечені житлом - ще у радянські часи тут збудували відомчий будинок для освітян. Добратися до Тур'я - також не проблема: дев'ять разів на день курсують маршрутки. Коли я готувалася їхати додому, зустріла на вулиці корінну мешканку - Галину Демчук.

"Що б я хотіла найбільше для свого села? - перепитала пані Галя. - Щоби до нас прийшли інвестори, створили робочі місця. А мої діти, які вчаться у 9-10 класах, у майбутньому не покидали місце, де народилися, а жили й працювали вдома. Ось мене "скоротили" у колгоспі, тож стою в Буську на біржі праці. Добиратися на роботу в район невигідно. Даю собі раду у селі - налагодила контакти зі знайомими у Львові, передаю їм маршруткою молокопродукти на продаж. Сподіваюся, з часом усе зміниться на краще".

Надія ШПАК