Прийди й подивись...

До 90-річчя ЗУНР у Музеї історії визвольних змагань України мають намір відкрити перших два зали

Кілька тижнів тому Громадська рада зі створення музею визвольної боротьби України (а це два десятки таких поважаних людей, як, зокрема, Іван Головацький, Борис Возницький, Роман Лубківський, Юрій Шухевич, Петро Франко та ін.) звернулася до міського голови Львова Андрія Садового щодо бюрократичних непорозумінь довкола пам'ятки архітектури - будинку на вулиці Лисенка, 23-а, які відтерміновують відкриття тут музею на невизначений час. Ішлося також про мізерне й невчасне фінансування ремонтно-реставраційних робіт. Запитання до мера наразі залишилися без відповіді. За словами членів громадської ради, він не знайшов для себе можливим прийняти "прохачів". А тим часом музей, про який ось уже майже півтора десятка років говорять у Львові та діаспорі, відкладається на невизначену перспективу.

Аварійна пам'ятка архітектури

Перша офіційна "згадка" про музей національно-визвольних змагань у Львові датується червнем 1994 року. Саме тоді представник Президента в області Степан Давимука підписав розпорядження про його створення. Для експозицію довго й безрезультатно шукали приміщення - йшлося про площі Музею історії військ ПрикВО, будівлі на площі Ринок, 26, на вулиці Січових стрільців, 2, на проспекті Шевченка, 13. У січні 1999-го навіть заснували Товариство сприяння створенню МВЗ. За кордоном на той час зібрали 10 тисяч доларів на підтримку доброї ініціативи.

Через кілька років рішення "продублювала" облрада - музей створити до 2001 року! Із місцем розташування експозицій справу вирішили лише у квітні 2003-го, коли нині покійний голова НТШ професор Олег Романів і голова Громадського комітету зі створення музею професор Іван Головацький звернулися до тодішнього мера Любомира Буняка й попросили передати пам'ятку архітектури на вулиці Лисенка, 23-а.

У 2004-му місто перебрало на себе "опікунство" музеєм і тільки наступного року передало згаданий будинок Історичному музею в оренду на 50 років. Проект реставраційних робіт здійснив інститут "Укрзахідпроектреставрація". Перші 100 тис. грн планували виділити 2006 року, але їх так і надали, тому реставрацію призупинили. До того ж, у жовтні в залі будівлі обвалилося перекриття і приміщення визнали аварійним.

Із вересня минулого року роботи на об'єкті таки почалися. За чотири місяці ЗАТ "Укрреставрація" освоїла тут 850 тисяч гривень. Ще на 186 тисяч працювали в борг. На 2008-ий у міському бюджеті виділено на реставрацію та пристосування приміщень музею приблизно 190 тисяч гривень - достатньо, щоби ліквідувати минулорічну заборгованість. Як наразі розраховуватися з реставраторами, невідомо. Коштів на роботи в 2008 році місто не виділило. Щоправда, очікують на 2,8 мільйона гривень із субвенції на збереження пам'яток архітектури Львова. Але це перспектива, якщо пощастить, другого півріччя.

Відділ визвольної боротьби Львівського історичного музею має намір до 90-річчя ЗУНР, 90-ліття Соборності України та 100-річчя Степана Бандери розгорнути в перших двох залах музею на Лисенка відповідні виставки. Щоб у листопаді запросити сюди перших відвідувачів, зараз потрібен хоча б один мільйон гривень. Саме його, зокрема, й хотіли попросити у мера старійшини Громадської ради зі створення музею визвольної боротьби України. Але залишилися на роздоріжжі...

Від січового стрілецтва - до незалежності

Пам'ятку архітектури ХVІІІ століття, що на вулиці Лисенка, 23-а, добряче занехаяли (і як тільки люди тут ще мешкають?!). Навіть сьогодні, коли будівлю вивели з аварійного стану і почали реставрувати, майбутній музей виглядає жалюгідно. Не вельми оптимістичний настрій і в Володимира Бойка, завідувача відділу історії визвольної боротьби України Львівського історичного музею - з ним оглядаємо приміщення.

- Люди, як бачите, працюють. Але знову в борг, - пояснює Володимир Петрович. - Роботи почалися торік у вересні. Стелю залатали, тепер зосередилися на двох залах, які хочемо відкрити до 1 листопада. Замовником було управління капітального будівництва області. Але місто в доволі жорсткий спосіб перебрало на себе його функції - не давали свого часу дозволу на будівництво. На сьогодні виявляється, що мерія не впоралася із завданнями, які сама ж перед собою й поставила.

За проектом, тут приблизно 900 квадратних метрів. Хотіли добудувати "барабан" для діорами бою під Бродами дивізії "Галичина" (полотно є в київському Музеї Збройних сил України, п'ять метрів заввишки, шістнадцять - піврадіус), але нам не дозволили, бо будинок є пам'яткою архітектури й історичною. У перших двох залах (164 і 30 м кв.) розмістимо експонати часів січового стрілецтва, ЗУНР, які розповідатимуть про 257 днів Галицької республіки.

До речі, у 1937-1939 роках на вулиці Потоцького, 48 у Львові діяв Музей історично-воєнних пам'яток НТШ, в якому було зібрано понад три тисячі експонатів про УСС та УГА (директором був Іван Карпинець). Комбатанти УГА зробили його своїм коштом і на правах клубу. Ми підрахували, що за два роки у них було стільки відвідувачів, що наші музеї можуть тільки позаздрити! Це теж "інформація для роздумів" нашій владі.

Так от, музей ліквідували перед війною як націоналістичний, але частина колекції потрапила до нашого історичного. Вони складуть основу експозиції. Шукаємо і знаходимо нові цікаві речі - наприклад, прапор товариства "Зоря". Більшовики понищили багато громадських організацій. А от одним із організаторів відновлення "Зорі" був Роман Шухевич. Це товариство організовувало життя ОУН, поруч із "Промбанком" (який, по суті, фінансував певні кроки організації), "Банком Гіпотечним", "Маслосоюзом". Ремісники, як їх називав Шухевич, "Зорі", по суті, були й бойовиками ОУН...

- Пане Володимире, Ви впевнені, що музей можна відкрити до 1 листопада?

- Ми не просторікуємо і не дискутуємо, як деякі міські депутати, які хоч завтра здали б об'єкт "під ґлянц". Виходимо з абсолютно реальних ситуацій і цифр. Дуже гарно працює "Львівреставрація". Буває й по 40 осіб у день. А була ж руїна. Буде фінансування - буде 1 листопада. Роблять фасад, ландшафтне регулювання, впорядковуємо територію. Музей працюватиме. Але якогось громадського ентузіазму (бодай ставлення до нього, як до народної будови) я не відчуваю.

- Чи вистачить експонатів на таке велике приміщення?

- Коли ми робили Музей Шухевича у Білогорщі, ніхто не запропонував жодної речі. А коли відкрили, пан Сікора, скажімо, приніс підпільний повстанський архів. Потяглися й інші: хтось - прапор, хтось - фото. З-за кордону недавно передали два полотна (1948 року) художника Михайла Мороза - портрети сотенного Громенка та Лева Футали. Дружина Михайла Челешньовського передала з Америки скульптурний портрет Степана Бандери. Щоправда, довелося за дар українському народу заплатити українській же митниці 250 доларів (!).

У січні минулого року ми одержали з Філадельфії від архівара станиці Братства колишніх вояків 1-ої Української дивізії Української Національної Армії (у 1943-1945 - "Галичина") Зенона Завадовича понад 1,5 тисячі фотографій (із плівками й пластинами), які ілюструють шлях цього військового з'єднання. Сьогодні вони - в процесі обробки.

Надзвичайно багато експонатів є на руках. Приблизно 300 пам'яток залишилось із музею НТШ. Є понад 100 одиниць зброї. Маємо велику збірку про репресії. Про УПА - серйозний архів преси повоєнного підпілля, брошури, речі з криївок. У фонді пам'яток визвольних змагань - 5 тисяч експонатів. Їх вистачає, скоріше площі забракне.

Відомий скульптор Анатолій Галян зараз робить для музею погруддя, скульптурні портрети Петлюри, Бандери, Шухевича, Олени Степанівни, Мирона Тарнавського, гетьманів Сагайдачного, Хмельницького, Виговського, Мазепи.

- Який період української історії охоплюватиме музей?

- Доба козацтва буде представлена загальними штрихами (портрети, документи, листування). Основна ж експозиція - хронологічно від 1912, 1914 років, від організацій "Сокіл", "Січ" (до речі, в одній громаді зберігся прапор "Січі" з олійним портретом Дорошенка та символікою. Думаю, як би домовитися про нього) - і до часу незалежності. Буде шість тематичних розділів. Для такого "наповнення" мав би бути й відповідний штат. Я бачу в ньому 36 осіб, у тому числі шість-сім науковців.

- Можливо, спонсори будуть більш щедрими, ніж місто?

- Музей у Білогорщі фінансувало Братство УПА зі США - ремонт, реконструкцію. Все робили чітко й коректно. Тож музей постав швидко, з січня до жовтня 2001 року. Коли ми шукали приміщення для узею визвольних змагань, траплялися й "патріоти" (не буду називати прізвищ), які відверто нам відмовляли. А тоді нам могли давати гроші - тільки під що?! І нині збірку можуть організувати, але... Торік на 100-річчя Шухевича приїхало чимало людей з діаспори, запитували про музей. Що я їм міг і можу показати?

Аніж чекати на діалог із доброчинцями, нам передусім потрібно припинити "німу сцену" з міською владою. От хто має забезпечити фінансову сторону створення музею.

Коментар

Галина ДОРОЩУК, начальник управління культури і туризму Львівської облдержадміністрації:

- Рішення про створення у Львові музею національно-визвольних змагань у червні 2004 року приймав міськвиконком. Приміщення на Лисенка належить до комунальної власності територіальної громади. Отож правомірніше було, аби відповідне рішення прийняла сесія міськради.

Є й пересторога, що задіяних чиновників більше цікавить земля, майно, а не музей як інституція. А це ж справа честі. Задумаймося, що по собі залишимо нащадкам. Музей визвольної боротьби - явище унікальне не тільки для України. Він мав би стати місцем паломництва. Так, наші попередники багато сперечались, але робили одну величну справу. Вони мали відповідальність перед майбутнім, а ми повинні відповідати перед минулим за майбутнє України.

Сергій КОВАЛЕНКО