Засуджений до...туберкульозу
Українська пенітенціарна система є одним із найбільших "резервуарів" складного інфекційного захворювання
Багатьох наших співвітчизників, безперечно, вразила історія мешканки Донецької області Світлани Зайцевої - матері трьох дітей, яка була засуджена до семи з половиною років позбавлення волі за вбивство, котре, як з'ясувалося згодом, не вчинила. Через деякий час міліція затримала тих, хто справді був причетний до злочину. Суд виправдав молоду жінку, повністю реабілітувавши і відпустивши на волю. Проте рік, проведений у СІЗО та колонії, відіграв фатальну роль у її житті: у місцях позбавлення волі вона заразилася туберкульозом. Хвороба прогресувала настільки швидко, що перед смертю Світлана важила всього 20 (!) кілограмів...
Майже два роки її мати, яка стала опікуном трьох онуків, судилася з державою. Завдяки досвідченим адвокатам справу вдалося виграти: служителі Феміди ухвалили рішення про виплату сім'ї двох мільйонів гривень компенсації за заподіяну моральну та матеріальну шкоду. Державні структури намагалися апелювати до вищих судових інстанцій. І лише після втручання Президента та прем'єр-міністра України вони "заспокоїлися". Проте отримати ці гроші позивальниця не встигла - серце не витримало пережитих випробувань.
Українські буцегарні як розплідники туберкульозу
У статті 56-ій Конституції України записано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. У позові матері Зайцевої фігурували "незаконні рішення". Якщо ж узяти за основу "бездіяльність", то таких справ у наших судах можуть з'явитися десятки тисяч.
Станом на початок цього року в установах кримінально-виправної служби України перебуває 149,7 тисяч громадян. У колоніях відбувають покарання 19,8 тисяч убивць, понад 100 лідерів організованих злочинних угруповань, 537 засуджених за бандитизм, 29 тисяч - за розбої та грабежі. Із них майже 71 тисяча позбавлені волі на термін понад п'ять років, 1 463 - довічно ув'язнені.
Люди по-різному ставляться до тих, хто скоїв злочин. Переважно, звісно, і вони самі, і їхні дії люди сприймають закономірно, тобто негативно (хоча в половині випадків витоки правопорушення все ж слід шукати у чинній системі та самому суспільстві, бідному і духовно, і економічно).
Так, справді, злодій таки повинен сидіти в тюрмі. Однак при цьому не можна забувати, що, потрапивши за "колючку", він продовжує залишатися громадянином країни і перебуває під захистом закону, якого сам же колись зігнорував. Мало того: злочинець засуджений до позбавлення волі, але ж не до втрати... здоров'я.
Ні для кого не є таємницею, що наша пенітенціарна система нині є одним із найбільших "резервуарів" такого страшного захворювання, як туберкульоз, епідемія якого в Україні розпочалася 1995 року й визнана офіційно. І хоча департамент, у віданні котрого перебувають виправні установи, рапортує про зниження рівня захворюваності в колоніях (на 22,8%) і слідчих ізоляторах (аж на 44,4%!), ситуація зовсім не тішить. Тим паче, що цей показник дуже умовний і частково зменшується за рахунок амністій та дострокових звільнень, коли серед перших на волю відправляють саме туберкульозників.
- Туберкульоз - украй небезпечне соціальне захворювання, - вважає професор кафедри криміналістики, судової медицини і психіатрії Львівського держуніверситету внутрішніх справ Рома Сибірна, яка не один рік вивчає його поширеність у пенітенціарній системі. - Воно входить до переліку десяти захворювань, від яких на планеті найчастіше вмирають люди. В Україні з метою підвищення ефективності боротьби з туберкульозом прийнято низку законів і постанов. Документів багато, та тільки їхні вимоги не виконуються на належному рівні. При вивченні медико-правових аспектів туберкульозу у виправних установах, зокрема Львівської області, було встановлено, що більшість випадків захворювання трапляється серед ув'язнених віком від 20 до 39 років (73%). Серед засуджених уперше туберкульоз було виявлено у 14%; у тих, що мають дві-три судимості - у 39%; чотири і більше - у 47%. У колоніях зараз перебуває у сім разів більше хворих, ніж на волі! Думаю, ситуація в інших областях не краща. До речі, туберкульоз вражає не тільки засуджених, але і людей, які працюють у колоніях. Він зарахований до професійних хвороб.
Ця проблема в багатьох країнах, зокрема сусідніх Польщі й Білорусі, давно вирішена. Коли засуджені надходять до таких закладів, їх детально обстежують. При виявленні хворих їх відразу ж ізолюють у спецустановах, де вони проходять інтенсивне лікування. І лише коли туберкульоз набуває форми, безпечної для оточуючих, засудженого відправляють до місця відбування покарання. А у нас через брак місця в слідчих ізоляторах хворих і здорових часто розміщують разом.
Раціон "зека", якому позаздрять пересічні громадяни
Згідно з наказом №126 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 30.06.2004, норми харчування осіб, хворих на туберкульоз і інфікованих мікобактеріями туберкульозу, повинні відповідати тим, які визначені постановою Кабміну від 27.12.2001 року. Що ж має входити у добовий раціон засудженого, який страждає на цю недугу?
Він включає 220 г пшеничного і 150 г житнього хліба, 60 г пшеничної муки, 450 г картоплі, 550 г овочів, 300 г фруктів або цитрусових, 500 г молока або кисломолочних продуктів, 85 г макаронів, круп чи бобових, 220 г м'яса, 110 г риби, 200 г соку, 100 г кисломолочного і 15 г твердого сиру, 50 г масла, по 10 г маргарину й горіхів, 40 г сухофруктів, 30 г сметани, 20 г соняшникової олії, одне яйце, 60 г цукру, 40 г кондитерських виробів, 5 г меду, а також каву натуральну і злакову, чай, какао, крохмаль, корицю, ванільний цукор, дріжджі, лавровий лист і сіль... Ви оцінили раціон? У певних випадках допускається заміна одних продуктів на інші (скажімо, капусти - на буряк, свіжого м'яса - копченим тощо), проте їхня енергетична цінність не повинна бути меншою 3 198 калорій.
Навіть одчайдушні оптимісти не повірять, що хворі на туберкульоз засуджені все це отримують і успішно з'їдають (!). За даними того ж таки департаменту виконання покарань, за рахунок бюджетних коштів організовано закупівлю і централізоване постачання продуктів харчування для осіб, позбавлених волі, на суму 94 млн грн. Якщо її розділити на кількість ув'язнених, то виходить 627 грн на рік або майже 1,80 грн на добу. Навіть із урахуванням додаткових фінансових надходжень (від виробничої діяльності, сільськогосподарських і підсобних господарств, гуманітарної допомоги), які навряд чи суттєво збільшують цю цифру, придбати всі необхідні хворим продукти, вартість яких становить як мінімум 18 грн, абсолютно нереально. А якщо і можливо, то лише за рахунок врізання і без того злиденного раціону здорових.
Епідемія на порозі
Звісно, є і зворотній бік медалі. Далеко не кожен законослухняний громадянин України, який захворів на туберкульоз, має сьогодні достатні кошти на калорійне харчування, лікування й оздоровлення в санаторії на березі моря. І якщо все це надати ув'язненим "за повною програмою", то чи не з'явиться спокуса скоїти злочин винятково для того, аби врятувати... своє життя?
Як би там не було, а вітчизняна пенітенціарна система наразі є акумулятором туберкульозу, тож необхідно зробити все можливе, щоби він звідти не виповзав назовні. Адже кожен хворий, що має відкриту форму недуги, поширює її в геометричній прогресії, спілкуючись із рідними і друзями, відвідуючи магазини й кінотеатри, пересуваючись громадським транспортом. Саме у місцях позбавлення волі є те, що сприяє ефективній боротьбі з епідемією. А саме - можливість вчасно виявити хворобу й організувати відповідне лікування.
- Приблизна вартість курсу лікування становить 3-4 тисячі гривень, триває воно в середньому 6-8 місяців. На пізніших стадіях - рік-півтора, - стверджує головний лікар Львівського міського медичного об'єднання "Фтизіопульмонологія" Роман Квасній. - Проте шанс повністю вилікуватися від туберкульозу є лише на початкових стадіях. Віднедавна хвороба стала дуже агресивною. Якщо раніше тяжку форму туберкульоз набував через п'ять-вісім місяців, то зараз - через два. Найчастіше медики виявляють захворювання у безробітних, які нерегулярно проходять медогляди.
У березні-квітні на Львівщині проходить місячник під гаслом "Українці проти туберкульозу - зупинимо туберкульоз разом!" Усіх, хто звернеться в місцеві медичні установи зі скаргами на стан здоров'я, спочатку скеровуватимуть на флюорографію. Середньостатистичний показник у області (69,4 туберкульозних хворих на 100 тисяч населення - при 79,8 в цілому по Україні), безумовно, зміниться у бік збільшення. На проведення цієї акції виділено 3 млн грн, вони закладені в кошториси всіх медичних установ регіону і підуть на оплату роботи лікарів і відповідних матеріалів. Крім того, на продовження протитуберкульозних заходів цього року з обласного бюджету повинні виділити ще 5 млн грн - додатково до коштів, які надходять із державної казни. Але чи достатньо цих грошей?
У Червонограді, наприклад, живе 130 хворих із активною формою туберкульозу, 500 - із залишковими змінами цієї хвороби. Це не беручи до уваги вже інфікованих людей і тих, які постійно контактують із ними. Стаціонарне фтизіатричне відділення закрите в місті ще два роки тому через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам та аварійний стан приміщення. Всіх обслуговує тільки поліклінічне відділення. Амбулаторне ж лікування означає одне: хворі з відкритою формою туберкульозу ходять серед нас. І ризик заразитися вельми великий.
Лілія МИЦЬ
