Іспанська балада українських заробітчан

Світ тісний. У далекому XVIII столітті придворний лікар Пераль, якому іспанська ґрандеса герцогиня Каєтана Альба заповіла свої художні цінності, мусив рятуватися від королеви і спадкоємця престолу втечею з єдиною картиною Рафаеля аж у... Санкт-Петербург, зведений на кістках козаків. Тепер, у ХХІ столітті, багато українців з різних причин шукають порятунку в Іспанії.

"Неушкодженість" пам'яті

Коли я поверталася із недавньої поїздки на Піренейський півострів, у поїзді "Київ-Львів" вдалося поспілкуватися зі своєю колегою - кореспондентом українського радіо. І та розповіла, як в середині 1930-их років, у смутні для Іспанії часи, її маму вивозили звідки в радянську Україну.

По-різному складається історія народів. Але завжди люди знаходили можливість у різних кінцях світу порятувати один одного, подати руку допомоги. Можливо, краса колись і врятує світ, як стверджував письменник, але доброта вже рятувала світ - і не один раз.

Японці, посилаючи своїх співвітчизників у різні країни світу, кажуть: привезіть те, чого у нас нема. І це не завжди те, до чого можна доторкнутися.

У столиці Іспанії Мадриді вразив особняк роду Альба на центральній вулиці Принцеси, якому вже п'ять століть. Вразив не розкішшю, а тим, що, переживши десятки революцій і соціальних потрясінь, залишився неушкодженим.

У своїй країні доживає віку (здається, уже їй чи не дев'ятий десяток літ) найстаріша ґрандеса Альба і родина диктатора Франко. "Найлюдяніший", як його називають іспанці, сімдесятирічний король Хуан-Карлос був коронований за заповітом... того ж таки диктатора Франко одразу по його смерті. Кажуть, у тому і суть однієї з домінуючих рис державницького менталітету нації - дисципліна і спадкоємність влади. Невдячна річ - воювати з минулим, відволікаючись від нинішніх нагальних проблем. Немає випадковості й у тому, що саме толерантна Іспанія подарувала світові Сервантеса та його героя - дивака і доброзичливця Дон Кіхота.

Українці в Іспанії: хто вони?

Як їм живеться? Чи не проймає гострий біль ностальгії за покинутою домівкою, рідними і близькими людьми? Я не зустрічала в містечках Валенсії (по-їхньому - селах), де офіційно зареєстровано для праці і проживання кількадесят тисяч наших земляків (вони навіть мають тут свій бізнес!), українських вивісок на кафетеріях. Іспанці переконані: їхня кухня - найкраща, і якщо доводиться обирати між "своїм" і "чужим", то дадуть заробити передусім землякові. Тому вони уважні навіть до назв власних кнайп.

У наших же Винниках під Львовом (де, підозрюю, немає жодного іспанця) нещодавно натрапила на бар з екзотичною іспанською назвою "Фієста". Чого б це у нас раптом з'явилася нестримна іспанська туга? У віддаленому й занедбаному галицькому селі побачила ще один барвистий "харчовий" екзот - "Мачо". І таких запозичень в Україні - безліч.

Іспанія, незважаючи на труднощі з войовничим сепаратизмом, тероризмом та іншими внутрішніми проблемами, все ж зважає на таке новітнє явище, як трудові емігранти і не робить вигляд, що це проблема лише країн-донорів. Король Хуан-Карлос (родина якого, до речі, свого часу теж вимушено проживала на чужині - а може, саме тому!), вітаючи співвітчизників із цьогорічним Різдвом і Новим роком, здоровив і тих, хто, за його словами, "обрав Іспанію для праці та тимчасового проживання". Ніби й дрібниця, але як важливо почути тепле слово на чужині! Чи згадує про українців їхня Батьківщина? Чи привітав наших заробітчан хоча б один із державних керівників?

Наприкінці минулого року у Валенсії відбулася зустріч усіх іммігрантських об'єднань із керівництвом цієї провінції, зокрема радником з питань інтеграції Рафаелем Бласко і мером Валенсії Ритою Барберо. Валенсійська земля прийняла найбільше іммігрантів, у т. ч. й українців, - у деяких містах і селах провінції Аліканте новоприбулі становлять 50 відсотків населення! Вищі чини влади провінції пообіцяли новим сусідам підтримку і попросили іммігрантів не тільки чекати на забезпечення своїх прав, а й виконувати обов'язки, як це роблять місцеві жителі-аборигени.

Якщо болгари і румуни стоять нині цілком на іншому рівні захисту своїх соціальних прав, адже нещодавно їхні держави ввійшли в Євросоюз, то про українців цього не скажеш. Ідеться насамперед про найсуттєвіше - можливість возз'єднання родин, вільного пересування через європейські кордони, можливість безперешкодно зустрічатися в Іспанії з рідними і близькими. Навіть король Марокко під час зустрічей з іспанським колегою наполіг, аби тисячі іммігрантів-арабів з цієї країни набували повноцінних громадянських прав у Іспанії вже через п'ять років осілого життя. Нашим же українцям, як найбільш упослідженим, потрібно тут працювати і жити легально вдвічі довше. А скільки нашого люду роками живе і працює без документів?!

Радикуліт галичанина вилікував... самоскид із розпеченим асфальтом

Один із моїх земляків з містечка Перемишляни працював цілих сім років "на чорно" в Іспанії, куди його видворили з Німеччини як нелегала. І тільки завдяки лояльності іспанської влади два місяці тому отримав офіційні документи. На старий Новий рік він уперше за ці роки приїхав до Львова, аби побачити внуків, які народилися, виросли і вже й пішли до школи без дідуся. Чому не повертався додому? Бо паркетний завод, де директорував, утратив, на чужині навчився будівельного фаху.

Його розповідь про те, як вдалося вилікувати хронічний радикуліт, дозволяє зрозуміти й оцінити, скільки потрібно українцям гумору й оптимізму, щоби витримати всі випробування заробітчанського життя. Прокладав наш земляк дороги по всій Іспанії. Йому як нелегалові та іноземцеві дісталася найменш кваліфікована робота. Якось заліз під самоскид, бо там "щось заїло". Раптом кузов піднявся і висипав гарячий асфальт бідасі на спину. "Аж вуха, - каже, - скрутилися". Ні документів, ні страхового поліса, звісно, не мав. Та й мови добре не знав. Пішов до найближчого медзакладу, де таки зумів достукатися до людського милосердя: там дезінфікували і забинтували рани, дали знеболювальні ліки. Заробітчанська копійка нелегка і дістається вона Україні.

(Далі буде)

Ольга ЛОБАРЧУК

Довідка

Формування української діаспори в Іспанії фактично розпочалося після Другої світової війни, коли туди прибула перша нечисленна група українців-студентів у пошуках кращої долі. Піcля розпаду СРСР, у середині 1990-их, виникла т.зв. "четверта" хвиля міграції на захід, в т.ч. до Іспанії, яку спричинили економічні реалії - втрата робочих місць та падіння доходів населення, особливо у сільській місцевості.

За оцінками посольства України, фактично в Іспанії проживає зараз понад 200 тисяч українських громадян. Переважна більшість їх (70%) походить із західних областей України.