Ціновий реалізм
Українцю, як відомо, властиві пориви. Здебільшого все зосереджене на емоціях, нестримне й мало піддається логіці. Діяльність, яка вирує, має теж походження. Головне - емоційна наповненість. Живемо сьогоднішнім днем, голосуємо - серцем.
Дивно, але останні місяці показали, що внутрішній світ українця кардинально змінився. Не тішать його вечірні підсумки новин, повідомлення з політичних полів, коаліційні й опозиційні баталії. Навіть сесії Верховної Ради, які раніше не мали серйозної конкуренції, перестають радувати. Втім, як і самі депутати й узагалі політики. Ще півроку тому головною розвагою всередині країни було стеження за політичними дебатами, дискусіями і просто сварками владних мужів. А от сьогодні мало хто з ентузіазмом підтримує розмови про демократичність коаліцій, НАТО, СОТ, вибори й перевибори.
Від піднесених і глобальних думок ми перейшли до речей простіших. Як таке могло статися і хто став тому причиною? Чому замість ідеалізму й такого характерного для нас романтизму ми надали перевагу прагматичному підходу і реалістичному сприйняттю?
Зараз 77% українців найбільше хвилюють ціни на основні споживчі товари і їхнє постійне зростання. Це засвідчили, зокрема, дані всеукраїнського опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке проводили з 20 по 25 березня 2008 року. Опитано було 2 037 респондентів, які живуть у всіх областях України, у Криму й у Києві, за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років. Статистична погрішність вибірки (з імовірністю 0,95 і за дизайн-ефекту 1,5) не перевищує 3,5% для показників, близьких до 50%; 3,0% - для показників, близьких до 25% або 75%; 2,0% - для показників, близьких до 10% або 90%. Ціни на продукти харчування настільки зросли, а динаміка їхня настільки стрімка, що перед пересічним громадянином проблема, як прохарчуватися, стала з-поміж інших найактуальнішою.
Усе просто. Можна будувати капіталізм, комунізм, Європу або ж "китайське чудо" - але обід повинен бути. Хоч і не за розкладом, хоч і з "рибним днем", але має бути. За інформацією того ж КМІС (всеукраїнське опитування суспільної думки проводили з 8 по 13 лютого 2008 року), 77% відсотків респондентів не вірять у те, що ціни перестануть рости найближчим часом, а 15% бояться голоду. Це нове для сучасної України, але цілком очікуване й логічне явище. День у день виходити на ринок або в магазин стає все важче. І не тому, що покупки все тяжче вмістити у руках. Динаміку й логіку підвищення цін багато хто вже не намагається простежити, як і не порівнюють вартість нинішнього "продуктового кошика" із тією, якою вона була до початку тотальної інфляції. Легше згадати, скільки м'ясо, яйця або овочі коштували вчора чи два дні тому, ніж минулого тижня, а тим більше - у листопаді.
І зрозуміло, чому на статистику найбільш відчутно впливають ті, хто більше від інших ходить на ринки й магазини, тобто жінки. Ті, у кого зміни відбуваються безпосередньо перед очима, хто в першу чергу відчуває вплив "тенденцій" на сімейний бюджет і наповненість холодильників.
Жінки завжди були практичнішими від чоловіків. Це вони думають про те, чим завтра нагодувати дітей, і чи буде це "завтра" взагалі. І нехай вони завжди перші піддаються поривам, хочуть вірити у неможливе, надихають сильну половину людства на подвиги й звершення, саме жінки приречені тримати зв'язок із реальністю. Як завжди, і цього разу вони були змушені повернути чоловіків на землю й поставити їх віч-на-віч із реальністю.
А реальність така, що призупинення інфляції й нормалізацію цін очікувати не доводиться. "Те, що ми маємо сьогодні, - квіточки. Плоди ми будемо пожинати восени", - пише столична "Факти й коментарі". "Із "капітанського містка" нашої країни віє крижаним спокоєм. Незрозуміло, чи це так задумано - провести народ України через подібні випробування, чи компанія професіоналів із Кабміну просто не помічає ситуацію. А може, така ситуація їх влаштовує? У тому сенсі, що в турботі про ближнього головне - не перестаратися. Може, із цих страждань, думають у Кабміні, народ України вийде оновленим, очищеним, проясненим? Сьогодні, на мою думку (на запитання "Фактів і коментарів" відповідав економіст Андрій Євдокименко. -Авт.), не приймається жодних рішень для того, щоб якось запобігти новій кризі або мінімізувати шкоду від можливих наслідків", - сказано у статті. Тож ідеться про фактичне знищення економіки, а разом із нею - найбільш незахищених верств населення.
Отже, питання про те, чим завтра нагодувати дітей, актуальне сьогодні, як ніколи. Цим і пояснюються "кардинальні зміни" у суспільній свідомості. Час розмов, надій і романтики минув. Попереду - реалізм.
Андрій ХОРОДЖАК
