Хлопчина самотужки виховує п'ятьох сестер та двох братів

Життєва доля багатодітної родини Костецьких із міста Мостиська, що на Львівщині, могла б стати сюжетом для справжньої кінодрами. Коли рік тому восьмеро дітей залишилися круглими сиротами, найстарший із них, чотирнадцятилітній Андрійко, на аркуші із зошита написав лист міському голові з проханням не розділяти його братів і сестер по інтернатах. А 14 березня цього року в Києві хлопчика нагородили під час щорічної премії "Гордість країни".

Номінант "Гордості країни"

Познайомився я з Андрієм цілком випадково - ще по дорозі до міста у салон автобуса зайшов гурт дітей шкільного віку. Вони весело про щось гомоніли, вовтузячись у проході. Погляд мимоволі зупинився на обличчі, яке відрізнялося від інших незвичним поєднанням дитячої безпосередності та зрілої впевненості.

Згодом у кабінеті Світлани Процишак, секретаря Мостиської міськради, переглядаючи інформаційний буклет цьогорічної премії "Гордість країни", на одному із фото я впізнав свого юного попутника. А вже за мить він і сам завітав у кабінет свого неофіційного опікуна - пані Світлани. Як виявилося, хлопчина автобусом повертався із сусіднього села Соколі, де після уроків підробляє, допомагаючи висаджувати молодий ліс.

Родиною Костецьких міська рада опікується вже шість років. Сім'ї привозили харчі, проте працівникам міськради доводилося їх одразу розпаковувати й готувати їжу для малечі - батьки, які зловживали алкоголем, могли запросто виміняти продукти на спиртне. Нерідко доводилося майже силоміць виганяти із хати "гостей", які, бувало, відбирали у дітей останній шматок.

- Мати, - розповідає Андрій, - померла два роки тому від туберкульозу. Ще через рік помер батько. Тоді я попередив його питущих приятелів, які в нас днювали й ночували: більше до нас - ні на крок.

Неінтернатські діти

Сім'я Костецьких чимала: чотирнадцятирічна Оля, тринадцятирічна Марта, Христинка, якій одинадцять, дев'ятирічна Наталя, восьмирічний Василько та Оксанка з Михайликом (їм, відповідно, шість і три рочки). Двоє наймолодших - зараз у Львові в інтернаті-санаторії, де лікують дітей, хворих на туберкульоз. Старші діти збираються вдома разом лише на вихідні, бо навчаються в інтернаті у Хирові. На господарстві з 78-річною бабусею Оленою залишається тільки Андрійко.

Рік тому діти разом із працівниками міської ради їздили на програму Ольги Герасим'юк "Без табу". Згодом із ними сконтактувалися представники благодійного фонду Катерини Ющенко і надали Андрійкові та Олі поліси на безкоштовне навчання та харчування, коли вони закінчать школу й оберуть навчальні заклади. Цього року під час нагородження премією "Гордість країни" Андрійкові вручили 10 тисяч гривень, а один із засновників премії відомий бізнесмен Віктор Пінчук відкрив для хлопця та його родини депозитний рахунок у банку на суму сто тисяч гривень.

10 квітня хлопчині виповниться шістнадцять, і він зможе щомісяця отримувати відсотки з цієї суми - приблизно 1 300 гривень. Коли ж стане повнолітнім, то зможе забрати із банку всі сто тисяч. Андрій уже знає, на що їх витратить - на новий будинок для своєї великої дружної родини.

Малий господар

Наразі діти разом із бабусею туляться у невеличкій двокімнатній хатинці на околиці міста. Богу дякувати, міська рада та добрі люди допомогли її трохи відремонтувати. Ми з Андрійком прямуємо до оселі стежкою, яку він власноруч насипав із вугільного жужеля.

- У дощі тут пройти неможливо - болото, - пояснює хлопчик.

Зауважую з одного боку стежини рядок сосонок та модрин. "Мені їх в Соколі дали, а я вирішив поблизу хати посадити", - усміхається Андрій.

Газу в Костецьких немає, доводиться палити дровами. Із вікна визирають зацікавлені дитячі обличчя, двері відчиняються, і виглядає замурзане личко, на якому, немов волошки, квітнуть блакитні оченята. Це нас вітає сестричка Наталя.

- З господарки залишилися тільки корова та двоє курей, - розповідає Андрійко. - Птиці було більше, проте я курей порізав на зимові свята. Зараз хочу продати корову і купити двох бичків. Сорок сотих городу є, посадимо буряк, улітку заготую сіна - от і буде чим їх годувати. Ще би картоплі насінної роздобути й посадити...

Чи вистачає грошей на їжу? Майже тисяча гривень пенсії з утрати годувальника на всю родину, чотириста гривень соціальної допомоги й п'ятсот гривень бабусиної пенсії. Не густо... Місцеві підприємці інколи допомагають продуктами.

...Востаннє озираюсь і дивлюся на маленький будиночок, що самотньо стоїть серед поля. Махаю рукою у відповідь дитячим долонькам, які тріпочуть із віконця мені вслід. Любов одне до одного і відчайдушна мужність не дали цим дітям розгубитися у світі, втратити одне одного.

Володимир ЦВЯХ

Від редакції:

Охочі допомогти сім'ї Костецьких можуть перерахувати кошти за такими реквізитами:

Одержувач: Костецький Андрій Антонович

рахунок № 2620201026880

ЗКПО 3370304617

МФО 325332

Самбірська філія ВАТ Кредобанк, м. Мостиська