Є у Львові вулиця Антоновича...

Імена, які нас єднають

"Шановна редакціє газети "Україна і час", я мешкаю у Львові на вулиці, що носить ім'я Антоновича. Таку назву їй дали на зорі нашої незалежності. Хотілося б довідатися, що це була за людина і чому галичани назвали на її честь одну з мальовничих вулиць міста. Дехто стверджує, що цей чоловік - "східняк", відомий учений, тісно пов'язаний із Галичиною".

Андрій Почапський, м. Львів.

"...Щоб я не бачив його у Києві!"

"Робіть, як хочете, уберіть його, куди завгодно, але щоб я більше не бачив його у себе в Києві". Таке гнівне, але відверте "напуття" отримав від київського генерал-губернатора Черткова видатний український історик Володимир Антонович. І то ще йому поталанило! Адже столичний володар саме намітив до вислання з підвладної йому сатрапії понад десяток відомих представників "лівої" професури, серед яких був і В.Антонович. І лише завдяки заступництву впливової особи йому вдалося не лише уникнути покарання, але й "убратися" у закордонне наукове відрядження в Європу.

Першу зупинку він зробив у Львові в березні 1880 року. Тут його зустріли привітно і з почестями. Як свідчать його нотатки, вчений швидко навів "особисті зносини з русинськими діячами" - колегами-вченими Огоновським, Барвінським, Диметом, Шараневичем. Йому надали змогу працювати у відділі рукописів бібліотеки Оссолінських. Щоденникові записи Антоновича свідчать про досить насичене перебування київського гостя у Львові: "Прогулянка на Замкову гору", "відвідини церков - Єзуїтського костелу, католицької катедри, церков Ставропігійського братства", "розмова в кав'ярні у Вернера", "запрошення на оперу "Міндове" й овації композитору", "прогулянка на Личаківський цвинтар - величезна кількость пам'ятників та гербів..."

Через десять літ - у родині Шухевичів

Відтак шлях В.Антоновича проліг до Відня, Будапешта, а далі - в Німеччину, Францію й Португалію.

Через десять років Антонович знову побував у Львові. Звісно, побачився зі старими приятелями, особливо запам'яталися йому ялинка й дитячі колядки в родині Шухевича. "Взагалі, - читаємо в одному з його листів, - можу сказати, що галичани люди вельми гостинні й радушні, і приймають мене так люб'язно, що вічно приходиться навіть дещо почувати себе ніяково від надмірної їх запобігливості. 31 грудня Огоновський, Барвінський і Лаврівський влаштували мені високоурочисту овацію. Раптом вони з'явились у моєму маленькому номері і, скинувши пальта, прийняли офіційний вид. Огоновський сказав дуже урочисту промову, впродовж якої я почував себе неймовірно ніяково і відтак відповів такою ж урочистою промовою ex promto, яка зійшла не згірше. Справа в тому, що вони виявилися депутацією товариства "Просвіта", яке мене вшанувало вибором у почесні члени".

Відтак Антоновичеві вручили чудовий диплом, а також календар, в якому був його портрет в "обрамленні" Квітки-Основ'яненка та Хмельницького. Таке сусідство, звичайно ж, багато до чого зобов'язувало.

Утім, в історії другої половини ХІХ століття справді важко знайти відоміше в середовищі національних діячів ім'я, ніж Володимир Антонович. У той час, як київська верхівка ставилась до нього "по-чертковськи", у Львові, навпаки, виникла навіть ідея про переїзд ученого до місцевого університету - тут мали незабаром відкрити кафедру історії України. Однак на це запрошення В.Антонович відповів відмовою, оскільки через сімейні обставини і свій вік не міг переїхати до Львова. Натомість порекомендував свого учня, який незабаром перевершив досягнення вчителя, а його портрет таки опинився разом із Хмельницьким на грошових знаках нової незалежної України. Цим учнем був Михайло Грушевський.

...У квітневі дні 1908 року перестало битися серце видатного вченого й патріота, котрий став символом єднання й соборності України.

Георгій МАЦЕНКО, Ярослав МЕЛЬНИК