Ілюзії стабілізації

Політолог Андрій Єрмолаєв вважає, що осінньої кризи влади, мабуть, не уникнути

Більшість українських політологів можна умовно поділити на дві категорії: авгурів і гаруспиків. В античні часи так називали римських жерців, перші з яких намагалися передбачити для тодішніх можновладців майбутнє за польотом птахів, а другі - за нутрощами офірних тварин. Натомість Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень "Софія", не є прихильником такої техніки "гадань". Він належить до числа небагатьох вітчизняних аналітиків, які ґрунтують свої прогнози на сукупності всіх симптомів, доступних для вивчення.

Чи очікують нас дострокові вибори: парламентські й...президентські?

Безумовно, нині широкий загал не може не цікавити найближче майбутнє уряду та парламенту, а також скільки незабаром в Україні коштуватимуть енергоносії, зокрема газ. Це і стало головною темою ексклюзивного інтерв'ю, котре політолог дав кореспондентові "УіЧ".

- Пане Андрію, за Вашими оцінками, чи є довгострокова перспектива у чинного уряду та теперішньої парламентської більшості?

- Симптоми, які дають мені підстави скептично дивитися на стабільність теперішньої політичної ситуації, видно неозброєним оком. Скажімо, згода Володимира Литвина на призначення його ректором Київського університету та похід Олександра Турчинова в столичні мери свідчать багато про що. До речі, сам Литвин нещодавно зауважив: осіннього переформатування влади, найімовірніше, не уникнути. Натомість Турчинов, який насправді є ключовою фігурою як у БЮТі, так і в уряді, фактично зголосився кандидувати на київського міського голову недаремно. Це означає, що інтерес нашої так званої політичної еліти до збереження теперішнього статус-кво зникає на очах.

На порядку денному, мабуть, постане питання не тільки дострокових парламентських виборів, але й президентських. Адже економічний цикл, який завершиться восени цього року, викличе чимало ризиків, за які ніхто не захоче відповідати. Це, зокрема, надмірні соціальні виплати, кредитний кругообіг, подальший розвиток кризи в агропромисловому комплексі тощо.

Як уряд Тимошенко вибудовує власну схему "газового" бізнесу

- Нині газопостачальний контекст якось непомітно відійшов на другий план. Чи насправді він перестав бути актуальним?

- У теперішньої газової теми є дві складові. Перша полягає в тому, що чинна урядова команда хотіла б вибудувати свою схему цього бізнесу, водночас демонізуючи попередній уряд. Коли б при цьому з намірами Тимошенко співпав інтерес російської сторони, проблем у нас зараз не було б. Проте Москві просто невигідно руйнувати ту систему угод і домовленостей, котра склалася останніми роками. Адже для "Газпрому", скажімо, це означає псування свого позитивного іміджу в очах західних споживачів. До того ж, "Нафтогаз України" не виглядає нині надійним партнером з огляду на його нинішнє жалюгідне фінансове становище. Тому пропозиція Києва (мовляв, створимо спільне підприємство і разом будемо продавати "ваш" газ) виглядає, принаймні, дивною. Звісно, якщо не брати до уваги "залаштунки" цієї справи, про які нам ніхто не каже.

Зрештою, претендувати на надмірну частку витягування природної ренти з імпортованого газу, на те не заслуговуючи, команді Тимошенко ніхто не дозволить. Тим більше, що чималим фактором тут виступає зацікавленість туркменської сторони.

Але інший бік згаданої проблеми набагато серйозніший. Ідеться про сам баланс євразійського потоку "блакитного палива". За оцінками експертів, упродовж найближчих трьох-п'яти років буде збільшуватися розрив між експортними зобов'язаннями Росії, Туркменістану й Казахстану та їхніми можливостями в газовидобуванні. Україна ж наразі не цінує свого монопольного становища як споживача трьох чвертей туркменського газу. А в прогнозованому майбутньому Росії може забракнути власних фізичних обсягів цього вуглеводню для виконання своїх зобов'язань за зовнішніми контрактами. Як цинічно висловився один із газпромівських чиновників на закритому семінарі минулого року, "ця туркменська корова незабаром знадобиться нам самим".

Як нам бути з Росією?

- Який же вихід із цієї ситуації був би для України найбільш прийнятним?

- З точки зору наших економічних інтересів, ми мали би нині піти на певні поступки російським партнерам. А те, що мої міркування взято не з повітря, підтверджують останні висловлювання пана Коломойського, який, напевно, вже втратив бажання бути головним фінансовим донором БЮТ.

На думку цього олігарха, поки існують угоди (можливо, й не дуже вигідні сьогодні), все ж можна торгуватися. Коли ж утратимо теперішній контракт, наступний доведеться укладати на набагато гірших умовах. Смертельного, мабуть, нічого не відбудеться, але ми ризикуємо зіткнутися з внутрішнім дефіцитом цього палива, навіть маючи гроші на його закупівлю.

Ігор ГАЛУЩАК