Кодекси... корупції?
Українську податкову систему змінюватимуть. На жаль, лише "косметично"
Безумовно, вітчизняна нормативна база щодо справляння податків залишається одним із головних гальм на шляху появи в Україні цивілізованої ринкової економіки. На жаль, фіскальні закони в нас і донині не зведені в єдиний кодекс, а сама фіскальна система не змінювалася, по суті, ще з часів Леоніда Кучми. Нині в "засіках" парламенту очікують свого розгляду проекти декількох податкових кодексів, проте перспективу бути хоч колись утіленими в життя мають наразі два (або, принаймні, їх симбіоз). Це розробка, здійснена під керівництвом Миколи Азарова, та широко рекламований кодекс "нунсівців" Миколи Катеринчука й Ксенії Ляпіної. Щоправда, на думку багатьох науковців, обидва документи далекі від того, аби враховувати теперішні українські економічні реалії. Зокрема, Олег Кузьмін, доктор економічних наук, професор НУ "Львівська політехніка" вважає, що вказані законопроекти не вирішують проблеми вилучення із взаємовідносин між чиновниками та підприємцями корупційної складової.
Кодекси Азарова й Катеринчука - "близнюки-брати"
- Олегу Євгеновичу, коли подивитися на порівняльну таблицю тих фіскальних новацій, котрі пропонують обидва проекти, що насамперед викликає застереження?
- Насправді суттєва різниця між ними тільки в тому, що кодекс Азарова передбачає 35 податків і зборів державного та місцевого рівнів, тоді як у проекті Катеринчука--Ляпіної наявні 25 зборів і податків. В усьому іншому вони засновані приблизно на однакових економічних уявленнях.
Скажімо, незважаючи на те, що через місяць Україна офіційно долучиться до СОТ, що наша влада розглядає як перший етап вступу до Євросоюзу, там нам ніколи не бувати, якщо ми залишимо податок на додану вартість (ПДВ) у тому вигляді, як зараз.
Що ж до оприлюднених змін, то означені проекти цього питання, на мою думку, не вирішують. Адже, коли збір ПДВ незалежно від запропонованих ставок і надалі передбачатиме його подальше відшкодування з бюджету, так званих "відкатів" і пов'язаних із цим корупційних оборудок нам не уникнути. На моє переконання, питання слід вирішувати радикально, себто замінивши ПДВ на податок із обороту. Якщо ми хочемо виховувати в середовищі нашого чиновництва справді ринкову мораль, то зниженням означеного податку хоч до 17%, хоч до 15% мети аж ніяк не досягнемо.
Давайте подивимося і на запровадження податку на нерухомість. Саме з нього й слід було розпочинати становлення в Україні нормальної фіскальної системи, яке припало на 1990-ті роки. Тоді сьогодні ми не мали б тих захмарних цін на житло, які фіксується зараз.
Отже, жодного еволюційного підходу до податкотворення ніхто в Україні ніколи не дотримувався. Нині ж, коли пересічній українській сім'ї (для якої квартира в більш-менш престижному районі крупного міста або силоміць перебудований з дачі особнячок із присадибною ділянкою становить єдине ціннісне надбання) доведеться платити навіть один відсоток від ринкової вартості нерухомості, для неї це буде катастрофою.
Звісно, такий податок потрібен, але починати маємо максимум із десятих часток процента, поступово впродовж років доводячи його ставку до тих норм, які існують у країнах із розвинутим ринком.
Щодо сумнозвісних авансових платежів, котрі продовжують залишатися справжнім стихійним лихом для наших малого та середнього бізнесу, то я би законодавчо обмежив апетити будь-якого прем'єра нав'язувати їх вольовим порядком. Ніхто не каже, що вони зайві в системі наших податків і зборів. Але має бути розумний норматив - скажімо, не вимагати з підприємців кошти авансом щомісяця, а принаймні раз у півроку, й не більше 20%.
Інфляцію спричинив стихійний наплив безготівки
- Недосконалість вітчизняного способу справляння податків, мабуть, не дає нам і дієвих механізмів подолання теперішньої стрімко зростаючої інфляції?
- Врятуватися від її переходу в гіперстадію ми ще можемо, й "ліки" не такі вже й складні. До речі, надходження в економіку зайвих готівкових коштів через збільшення різноманітних виплат населенню - не найголовніший чинник. Найбільша теперішня біда - це безготівка у формі "електронних грошей" та кредитної маси, котру приватні фінансові установи роздають направо й наліво без будь-яких серйозних застережень. Немає в нас і механізмів "зв'язування" грошей. Адже наші заробітчани справедливо не вірять у можливість розвитку власного бізнесу на рідних теренах, бояться визискувань та владних (чи навколовладних) рейдерів, їх не заохочують вкладати валютні заробітки у вітчизняні цінні папери. Тому й "омертвляють" вони кревно зароблену ВКВ переважно через купівлю житлової нерухомості. Зупинити ці процеси - першочергове завдання виконавчої влади.
СОТ боятися - в ринок не входити!
- А як позначиться на теперішній ситуації наше вже неминуче приєднання до СОТ?
- Нічого страшного в тому не бачу. По-перше, нас ще очікує три роки перехідного періоду. Тому в Україні буде діяти все те саме, що й зараз, окрім певних застережень і заборон. А певні видатки від процедури входження до світового торгівельного "клубу" компенсуватимуться й позитивами - насамперед припиненням проти нашої держави антидемпінгових розслідувань. Тому збитки, яких чимало хто побоюється, особливо в аграрному секторі економіки, будуть урівноважені іншим - справді вартісною оцінкою української сільгосппродукції на світових ринках.
Отже, не СОТ ми повинні боятися, а відсутності у владних колах виваженої й узгодженої програми розвитку на найближче майбутнє, не кажучи вже про довгострокову стратегію розвитку.
Ігор ГАЛУЩАК
